21 липня в Україні пройдуть дострокові парламентські вибори. Одним з найважливіших аспектів у передвиборній кампанії ряду політичних сил став донбаський питання. І в цьому немає нічого дивного. Згідно з опитуваннями громадської думки, головне, що повинна зробити влада, це припинити війну. За даними опитування соціологічної групи «Рейтинг», досягнення миру пріоритетним питанням вважають 65% респондентів. І зрозуміло, що в цій ситуації напередодні виборів політики повинні якось відповісти на головне запит громадян, щоб підняти рейтинг своїх політичних сил.
Так, президент Володимир Зеленський призначив в підконтрольні Києву частини Донецької та Луганської областей нових глав військово-цивільних адміністрацій (ВГА). Треба зауважити, що Зеленський перед виборами вирішив заспокоїти жителів Донбасу, зробивши вибір на користь уродженців краю. Голова Донецької обласної ВГА Павло Кириленко з Макіївки (ДНР), його батьки живуть там, а брат, за твердженням деяких українських ЗМІ, співробітник Міністерства державної безпеки республіки. Новий голова Луганської ВГА Віталій Комарницький родом з Луганська, націоналістичні українські ЗМІ звинувачують його в тому, що він підтримав проголошення Луганської народної республіки, а в 2013 році висловлювався за слов’янську єдність і був активним членом Партії регіонів екс-президента Віктора Януковича.
Під час подання Кириленко Зеленський видав декілька меседжів, які, за його задумом, повинні були сподобатися жителям краю. Так, він заявив, що на Донбасі живуть такі ж українці, як і скрізь. Перейшовши на російську мову, він сказав, що жителям регіону ніхто не забороняє розмовляти рідною мовою. Правда, пан президент не уточнив, що він має намір робити з чинним законом про тотальну українізацію, який, до речі, набрав чинності 16 липня. Він як раз порушує мовні права насамперед російськомовних громадян України.
Потім вже в Києві Володимир Зеленський заявив журналістам:
«Якщо буде у донеччан якась спеціальна прохання, що для них важливо, щоб вони документи могли заповнювати російською мовою, я не бачу в цьому жодної проблеми».
Правда, пан президент знову не уточнив, як має намір це зробити, наприклад, повернути російській мові статус регіональної. Крім того, маленький нюанс: жителі Донецька і так можуть заповнювати всі документи, російською мовою, проживаючи в Донецькій народній республіці. Тобто Зеленський хоче просимо донеччанам право, яке у них є. Це нагадує історичний анекдот, коли купець з маленького сибірського містечка попросив у губернатора дозвіл побудувати дерев’яний храм у рідному місті біля пристані за власні гроші. Губернатор, звичайно, дозволив. Тільки він не знав, що біля пристані вже років 30 стояв кам’яний храм, який купець зруйнував, а з каменю побудував невеликий заводик, ну, і спорудив поруч дерев’яну церкву. Звичайно, може, Зеленський мав на увазі мешканців донецького краю, який підконтрольний Києву? Можливо. Але враховуючи недорікуватість українського лідера, що українською, що російською мовою, не завжди можна зрозуміти, що саме він має на увазі. Взагалі з мовним питанням в команді Зеленського все непросто, одні його прихильники виступають за лібералізацію мовної політики, а інші проти.
Що цікаво, через кілька днів після призначення Павло Кириленко був обстріляний з гранатомета. Українська сторона відразу ж звинуватила в цьому ополчення ДНР. Проте, як пишуть в українському сегменті соціальних мереж і деякі українські ЗМІ, більш імовірно, що кортеж обстріляли або радикали, яким не подобається, що рідня Кириленко живе в ДНР, або це було своєрідним привітанням від українських генералів, які роблять на Донбасі величезні ґешефти. Вони таким чином попередили нового главу ВГА, щоб він не ліз у їхні справи.
Глава партії Зеленського «Слуга народу» Дмитро Разумков зробив заяву в кращих традиціях «попередників» (попередників), заявивши, що ЛДНР абсолютно несамостійні, тому діалог про припинення війни Київ буде вести з Москвою. Це добре демонструє, що всі паси Зеленського Донбасу — не більше ніж передвиборча гра.
Намагається піаритися на темі Донбасу і партія олігарха Ріната Ахметова «Опозиційний блок» (ПРО). Так, один з лідерів політичної сили Євген Мураєв заявив «крамольну» для постмайданної України річ. Він сказав, що українські військові обстрілюють цивільні об’єкти в Донбасі. Офіційна ж позиція Києва протягом п’яти років — жителі ЛДНР обстрілюють себе самі. Також Мураєв сказав, що рано чи пізно українській владі доведеться шукати діалог з ЛДНР. Щоправда, з огляду на останні рейтинги, ці «ігри» не особливо допомогли ПРО, за партійними списками її представники, швидше за все, до парламенту не потраплять, залишаться тільки мажоритарники.
Головною «фішкою» передвиборної кампанії, питання війни і миру став для «Опозиційної платформи — За життя» (ВП). Їх перевиборний слоган «Обирай світ» (вибирай світ). Треба зазначити, що на відміну від команди Зеленського, його самого і «опозиціонера» Мураєва, що допускає можливість діалогу з «терористами», один з лідерів партії Віктор Медведчук побував у Донбасі, де провів переговори з керівниками республік Денисом Пушилиным і Леонідом Пасічником, в результаті чого ЛДНР в односторонньому порядку передали Медведчуку чотирьох полонених українців. Не можна не визнати, що на тлі інших політичних сил слова представників ОП про те, що для досягнення миру потрібна розмова між протиборчими сторонами, виглядають раціонально. А враховуючи, що на сучасній Україні подібні заяви багато топ-чиновники, політики і тим більше представники неонацистських угруповань сприймають як страшну «крамолу», можна зазначити, що це був сміливий вчинок.
Проте в кожній бочці меду є ложка дьогтю. І в ситуації з ОП такий «ложкою» є наявність у виборчих списках партії в парламент такого персонажа як Ілля Ківа, який був не просто палким прихильником Евромайдана і членом «Правого сектора» (забороненої в Росії організації). У 2016 році він закликав силою українізувати Донбас. Його вислів «вата любить силу» стало прозивним у радикалів. Але чому керівники партії включили в передвиборний список даного громадянина? За чутками, за Ківу просив чоловік, якому на Україні «не можна відмовити». Це міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Тобто в наявності — такий звичний для української політики «договірняк», коли будь-які ідеали приносяться в жертву заради досягнення локальної вигоди.
Що ж до взаємовідносин керівництва ВП з Кремлем, то створюється стійке враження, що на майбутніх парламентських виборах керівництво Росії робить ставку саме на хороший результат ОП. Так, 10 липня лідери політичної сили Віктор Медведчук, Юрій Бойко і Вадим Рабинович були прийняті в Москві прем’єром Росії Дмитром Медведєвим. Під час переговорів обговорювали болюче для України «газове питання», представники Росії сказали, що можуть надати 25-відсоткову знижку на газ при прямому контракті. Крім того, вже після переговорів Росія дозволила транзит раніше заборонених українських вантажів через свою територію. За твердженням Медведчука, і, думається, в цьому йому можна вірити, дане рішення влади РФ стало результатом переговорів його і Бойка з Медведєвим. Також керівники ВП домовилися з лідерами партії «Єдина Росія» про підписання міжпартійної меморандуму в серпні. Останньою українською політичною силою, у якої були настільки дружні відносини з правлячою партією Росії, була Партія регіонів екс-президента Віктора Януковича.
Певною мірою повторюється ситуація, яка була перед президентськими виборами на Україні навесні. Тоді Кремль робив ставку на кандидата Юрія Бойка, мабуть, була надія, що він пройде у другий тур. Але на що сподіваються російські політики? Адже зрозуміло, що перше місце на парламентських виборах займе партія «Слуга народу» Зеленського. Цій політичній силі «золоту медаль» віддають всі соціологічні опитування, в той час як ВП гарантовано займає друге місце. А значить, Бойко і Медведчук знову опиняться в опозиції. Насправді — не факт.
Так, один з лідерів ВП Вадим Рабинович сказав журналістам українського каналу «112»:
«Ми обрали молодого, перспективного, веселого і, може бути, успішного президента, я не знаю. Але якщо ми його не збалансуємо реальною партією світу, реальною партією економічного розвитку, та партія, яку я представляю».
Також він сказав:
«Давайте один раз сядемо за стіл без прізвищ, без нікого, і один раз створимо коаліцію світу і розвитку країни, і подивіться, що буде з Україною».
Тобто ВП хоче створити парламентську коаліцію з «Слугою народу». Наскільки це реально? Як показує історія сучасної України, в її парламенті були найрізноманітніші формальні і неформальні коаліції, причому в «союз», бувало, вступали ідеологічні антагоністи. Тому можливо все. Причому, знаючи «традиції» української політики, не виключено, що якісь кулуарні переговори вже ведуться. Принаймні не секрет, і українські ЗМІ про це пишуть, що представники Зеленського ведуть переговори про можливу коаліцію з Юлією Тимошенко, лідером партії «Батьківщина», і В’ячеславом Вакарчуком, який очолює партію «Голос». Цілком можливо, що люди президента ведуть переговори з ОП.
Але, звичайно, коаліційний «розклад» буде залежати від того, скільки мандатів візьмуть конкретні політичні сили, про що домовляться політики і олігархи в кулуарах. Наприклад, якщо політична сила «Слуга народу», залучаючи в свої ряди незалежних мажоритарників, сама зможе сформувати уряд, то ніякої коаліції не буде. Але цей варіант малоймовірний, все-таки рейтинг партії президента останнім часом падає, невідомо, як «виступлять» мажоритарники від цієї політичної сили. Найбільш вірогідний сценарій на даний момент — симбіоз «Слуги народу», «Батьківщини» і «Голоси», якщо ця політична сила потрапить в Раду, плюс мажоритарники. Така коаліція для Зеленського та його команди найзручніша.
По-перше, він зможе призначити свого прем’єра, віддавши другої партії місце спікера парламенту. І для Тимошенко, яку багато хто списав з політичних рахунків, і для Вакарчука, який починає політичну кар’єру, це буде чимало. По-друге, за «Батьківщиною» простежується фігура олігарха Ігоря Коломойського, має великий вплив і на Зеленського, і на «Слугу народу», а за «Голосом» стоїть олігарх Віктор Пінчук, з яким і у Зеленського, і у Коломойського непогані відносини. По-третє, у разі коаліції з Тимошенко і Вакарчуком Зеленський уникне обвинувачень у «зраді» (у зраді) з боку націоналістів. У той же час, якщо «Слуга народу» вступить в коаліцію з «Опозиційною платформою», це може змусити радикалів, підтримуваних екс-президентом Петром Порошенком і його соратниками, вийти на вулиці з протестами. Тоді на Україні може повторитися грузинський сценарій з непередбачуваними наслідками. А Зеленський, безумовно, цього боїться. Адже на Україні зараз стільки нелегальної зброї, що, якщо почнеться серйозний конфлікт в Києві, майданів вже не буде, а замість них почнуться бої. Що до союзу «Слуги народу» з політичною силою Порошенко в парламенті, то це, звичайно, з області фантастики, так як між політиками та їхніми прихильниками антагонізм посилюється з кожним днем.
Тому Зеленський, Коломойський, їх команда можуть піти на політичний союз з ОП, тільки якщо не буде іншого виходу. Наприклад, якщо постане питання про розпуск Верховної ради, що дуже невигідно Зеленському, так як свій результат його політична сила повторити не зможе. Але якщо такий союз все-таки відбудеться, це зовсім не означає, що на Донбасі настане мир і Зеленський сяде за стіл переговорів з Пушилиным і Пасічником. По-перше, ОП буде, як не крути, молодшим партнером у коаліції, а значить основне слово залишиться за командою президента. А там можуть не захотіти дратувати націоналістів. По-друге, як показує приклад з Ківою, «опозиціонери» йдуть на компроміси, коли їм це локально вигідно.
Сергій Міркін
Thanks!
Our editors are notified.