Британський натураліст і зоозахисники відомий як засновник зоопарку на острові Джерсі і творець Фонду охорони дикої природи. Він провів більше 15 великих експедицій, написав близько 40 книг, завоював кілька значущих нагород з літератури і зоології, у його честь названо кілька видів та підвидів тварин. Під час своїх експедицій він спілкувався з жителями тих районів, де йому доводилося бувати. Але люди, на відміну від тварин, палкої любові в нього не викликали.
Любитель тварин
Джеральд Даррелл в дитинстві. / Фото: www.dailymail.co.uk
Джеральд Даррелл став п’ятим, наймолодшою дитиною Луїзи Флоренс Діксі і Лоуренса Семюеля Даррелла. Він народився в Індії і ще в ранньому дитинстві побував у зоопарку. Пізніше натураліст скаже про те, що саме перше відвідування зоопарку пробудило в ньому любов до тварин, яку він зберіг до кінця своїх днів.
На грецькому острові Корфу, куди сім’я переїхала, коли Джеральду було 10 років, він почав збирати своїх перших тварин. Саме представникам фауни він присвятить все своє життя, віддаючи їм більшу частину свого часу і сил.
Джеральд Даррелл. / Фото: www.pinimg.com
Старший брат натураліста письменник Лоуренс Даррелл вважав Джеральда трохи не від світу цього. Його лякали постійні експедиції брата, а іноді він зовсім вважав, що провидіння позбавило Джеральда розуму, бо не може нормальна людина постійно «скакати по джунглях», де кишать змії і водяться куди більш небезпечні істоти.
Втім, сам зоолог вважав людей набагато більш небезпечними, ніж тварин. Саме від представників «царів природи» можна було очікувати будь-якого підступу. А тубільці в його уявленні могли бути тільки двох видів: «людоїди» і «не людожери».
Неймовірні історії
Джеральд Даррелл. / Фото: www.pinimg.com
Ще в дитинстві Джеральд засвоїв просту істину про те, що представники корінних народів категорично не зазнають з боку білих людей ніяких проявів фамільярності та панібратства. Подружитися з тубільцями йому ніколи не вдавалося, і ставлення зоолога з ними будувалися на єдино зрозумілою мовою, товарно-грошовому. Правда, іноді до них додавалися не зовсім цензурні вирази або навіть погрози.
Ще в молодості Даррелл побував у Камеруні, де займався пошуками волохатих жаб. Він з усією групою розбив свій похідний табір на території, що належить тубільцям. Саме це плем’я воліла жити осібно, не вступаючи в контакт зі своїми співгромадянами. Вожді його вирішили не пускати на територію ніяку чужу культуру, вважаючи за краще зберігати власну самобутність.
Джеральд Даррелл. / Фото: www.maptab.ru
Вперше Даррелл почув про це племені від інших, більш цивілізованих тубільців. А вже на наступний день побачив і сліди їх перебування трохи в стороні від звіриної стежки.
Поряд з вугіллям від багаття лежало безліч кісток і навіть якісь сплутане волосся. По реакції своїх супроводжуючих Джеральд зрозумів: йому краще якнайшвидше покинути це місце. Тим більше, що вони самі з жахом дивилися на місце недавньої стоянки невідомого племені і наче аж закам’яніли від страху. Було зрозуміло: тут зупинялося плем’я людожерів і навколо багаття розкидані останки нещасного з’їденого людини.
Джеральд Даррелл. / Фото: www.pinimg.com
Повинно було пройти ще якийсь час до того дня, як Джеральд Даррелл почує на місцевому ринку історію про досить жорстокому розіграші, влаштованому тубільцями білому мандрівникові.
Йому була підкладена в намет туша загиблого крокодила, якого цілком можна було прийняти за живого. Тим більше, що з пащі тварини досить натуралістично звисала частину ковдри, яку крокодил не встиг з’їсти. Слуги білого мандрівника, кинувшись на крики господаря про допомогу, мужньо «боролися» з зубастим чудовиськом, влаштувавши для «пана» цілий спектакль.
Вони кричали, боролися з чудовиськом, відтягували його в кущі, а потім робили вигляд, ніби вбивають крокодила. В подяку за «порятунок» мандрівник видав своїм гідам-тубільцям дуже щедру грошову компенсацію.
Джеральд Даррелл. / Фото: www.natgeotraveller.in
Тільки тоді Джеральд Даррелл зрозумів, як віртуозно була перед ним розіграна страхітлива сцена з місцем привалу племені людожерів. При цьому тубільці мстилися білому панові за моральну шкоду, який наносив «цивілізована людина» місцевому населенню своїм роздутим перевагою і гордовитим жорстким поводженням.
Джеральд Даррелл. / Фото: www.livelib.ru
Можливо, вони хотіли помститися і Дарреллу за його нелюбов і досить жорстке поводження. До кінця життя натураліста в 1995 році, він любив тварин більше людей. На думку вченого, тварини завжди прямолінійні і чесні, на відміну від людей. Тварини ніколи не роблять вигляд, ніби володіють розумом, не винаходять нервнопаралитические гази і не мають претензій. Загалом вони куди більше гідні любові, ніж люди.
Багато хто з дитинства люблять книжки Джеральда Даррелла, присвячені його дитинства і юності, на кшталт «Моя сім’я та інші звірі» або «Філе з палтуса». Дарреллы постають у них своєрідною, але дуже дружною і щасливою родиною, якою мудро керує найкраща в світі мама. Насправді, звичайно, Джеральд описав своє дитинство швидше упереджено, ніж точно. Неспокійна сім’я Дарреллов була далека від ідеалу, а способи мами вирощувати дітей могли дати або геніїв, або злочинців. Загалом, вийшло і те, і інше.
Thanks!
Our editors are notified.