Іноді мені починає здаватися, що доля України хвилює росіян більше, ніж самих її громадян. Звичайно, я розумію, що обговорення української проблематики на ток-шоу приносить рейтингові очки російським телеканалам. З одного боку, начебто серйозні речі говорять, але з іншого ― завдяки українським учасникам виходить «аншлаг-аншлаг» з Ковтуном в ролі хлопчика для биття. Адже не в цьому «клоуна» з України справу, а тому, що в його особі росіяни бачать саму Україну і те, у що вона перетворилася за роки незалежності. Ковтун — це справжнісінький український європеєць, не слуга, готовий за довгий російський рубль виставляти на посміховисько свою країну. Але адже він не дурень?
Я також вважаю розумним наочно демонструвати результати «кольорової революції» на Україні, яку Захід, безсумнівно, мріє провернути і в Росії. Проте росіянам все ж варто переживати за свою країну, а Україну розглядати з тієї точки зору, що вона не потрібна Росії, а якраз навпаки. Це у наших братів-слов’ян проблеми у всіх сферах життя, а саме їх фізичне виживання залежить від добросусідських відносин з «країною-агресором». Росія без України залишається великою державою, а Україна без Росії перетворюється на порожнє місце… Це вже доконаний факт.
У цьому зв’язку мені не зовсім зрозуміла туга-печаль деяких політиків і експертів з приводу фактичної поразки проросійських сил на президентських і парламентських виборах в Україні. Так і хочеться запитати, а вони потрібні сьогодні Росії в Києві?
Щоб пояснити свою точку зору, я запропоную представити неймовірне — влада на Україні взяла проросійська партія. Обійшлося без мордобою і масових заворушень. Що будуть робити якісь Медведчук, Бойко і Рабинович? Поїдуть у Москву, де зажадають пільгові ціни на газ та збереження його транзиту по газотранспортній системі України?! Припустимо, знижку на газ наші проросійські політики отримають, але що вони можуть дати взамін, окрім порожніх обіцянок? Чи Готова Україна припинити судові розгляди з «Газпромом» за позовом «Нафтогазу» в Стокгольмському арбітражі? А якщо так, то як сприйме українське суспільство перетворення багатомільярдної «перемоги» часів Порошенко в багатомільярдну «зраду»? Впевнений, вкрай негативно, оскільки в уяві наших братів-слов’ян ці гроші вже капнули чи не на їх особистий рахунок. Крім того, до введення в дію «Північного потоку — 2» Росії невигідно укладати довгостроковий контракт з Україною на транзит газу, так як з кожним днем нового 2020 року переговорна позиція Києва буде слабшати, а відповідно і категоричних вимог до «Газпрому» стане все менше.
З відновленням торгово-економічних зв’язків у проросійських влади в Києві також виникнуть проблеми, оскільки в РФ давно вводяться в дію украинозамещающие виробництва. Невже інтереси українського бізнесу Москві важливіше, ніж інтереси вітчизняних підприємств, будівництво яких вкладені гроші російських платників податків? Ось так і виходить, що емоційно всім розсудливим людям хочеться бачити Україну братською країною з орієнтованими на Москву владою, але з точки зору раціональних інтересів РФ це невигідно. Більш того, Кремль зацікавлений у тому, щоб вкрай непопулярні в Україні рішення проводили антиросійські сили.
Як би це парадоксально не звучало, але в існуючих обставинах президент України Зеленський і правляча партія «Слуга народу» найбільше влаштовують Москву. Навіть якщо нова влада в Києві будуть святей папи римського і не здійснять фатальних помилок, то навряд чи вони зможуть задовольнити завжди завищені очікування українського обивателя від нової влади. У зв’язку з цим мені хочеться згадати заяви російських політиків і експертів про те, що громадяни України, підтримавши на президентських виборах Володимира Зеленського, а потім на виборах у Раду його партію «Слуга народу», висловилися за зміну курсу країни. З чого це вони взяли? Соціологія, звичайно, ще та блудлива дівка, але в цьому випадку їй можна вірити — більшість громадян України продовжує підтримувати євроінтеграцію і вступ країни в НАТО. За зближення з Росією виступає меншість населення країни.
На жаль, наші брати-хуторяни ніяк не пов’язують своє нинішнє тяжке стан зі стратегічним курсом України в Європу. Більш того, на них не справило зовсім ніякого враження заяви глави МЗС україни Павла Клімкіна про те, що про реальне членство в ЄС Київ може поговорити десь в 2035 році. Ви уявляєте, яка в наших братів-слов’ян каша в голові? Ви розумієте, що ніякі проросійські сили при самої лютої пропаганді не зможуть повернути їм розум? На Україні слова безсилі, тут може допомогти лише жорстке зіткнення голови з реальністю.
Єдине, чим може порадувати команда Зеленського своїх виборців, так це показовими «розстрілами» корумпованих представників режиму Порошенко. Звертаю увагу, що мова йде про героїв «революції національної гідності», патріотів, націоналістів, русофобах, пропагандистах українських ЗМІ, декоммунизаторах і іншої нечисті, яка п’ять років знущалася над Україною. Невже цим невдячним заняттям повинні займатися проросійські сили? Навіщо? Щоб створити з усіх цих СУГС-патріотів чергових «жертв» наймитів Кремля?
Першочерговим завданням російського керівництва є припинення війни в Донбасі, що передбачає неухильне, буква в букву, виконання мінських угод. Режим Порошенко цього не хотів робити, а Володимиру Зеленському, по всій видимості, доведеться. До цього його буде підштовхувати Європа, яка все голосніше заявляє про необхідність нормалізації відносин з Росією. Цьому сприятимуть фінансово-економічні проблеми України, які лише загостряться з введенням в дію «Північного потоку — 2». В кінцевому підсумку руками Зеленського та його партії в Раді Україна повинна перетворитися на федеративну республіку, що дозволить врегулювати розколюють країну гуманітарні проблеми. Ви уявляєте, який би на Україні піднявся хай, якщо б цю задачу вирішували проросійські сили? Забувши про внутрішні протиріччя, націоналісти всіх мастей об’єдналися б один з одним, щоб дати рішучий бій реваншу Російського світу. Переконаний, що Росія не зацікавлена в консолідації українських націоналістів, а в їх роз’єднання.
До речі, варто відзначити ту позитивну роль, яку зіграв у цьому екс-президент України Петро Порошенко. У боротьбі за владу він примудрився дискредитувати всіх своїх конкурентів з націоналістичного табору. Оскільки проросійські сили не представляли загрози для його влади, то Порошенко «мочив» своїх ідейних союзників. Він вважав Тимошенко своїм конкурентом на виборах, і він її знищив, як і багатьох інших, разом з ідеалами помаранчевої революції і її носіями. Сьогодні Порошенко мстяться у тому числі його найближчі соратники в особі того ж Гройсмана, який несподівано прозрів і зрозумів, що екс-президент проводив політику аж ніяк не в інтересах української держави, а в особистих. Варто заважати СУГС-патріотам поїдати один одного, а заодно руйнувати державу, яку вони нібито люблять? Ні!
Що стосується проросійської «Опозиційної платформи — За життя», то їй саме місце перебувати на запасному шляху», тобто в опозиції до нинішньої влади в особі президента України Зеленського та його партії «Слуга народу» в Раді. Адже це просто чудово, коли «проросійські» сили з парламентської гальорки будуть розповідати про вигоди добросусідських і взаємовигідних відносин України з Росією, нещадно критикуючи антинародний режим Зеленського, який продовжує проводити політику свого попередника. Знущання? Тролінг? Можливо…
Українські патріоти люблять поміркувати про те, що з росіянами вони «ніколи не стануть братами». Якби я не знав Україну та її мешканців, то повірив би в цю нісенітницю. Україна любить силу і гроші. Бажання вступити в Євросоюз і НАТО пояснюється саме цим. В ЄС були гроші, а в НАТО була сила. А якщо в Євросоюз вступити неможливо, а НАТО слабо, то куди розгорнеться Україна? Назад до Росії? Навіть не сумнівайтеся! За п’ять років правління режиму Порошенко самим природним чином звалився десятиліттями нав’язується українському обивателю міф про розвалюється і ні на що не здатною Росії. Хто сьогодні в незалежній згадує про заплановане ВСУ військовому параді в Севастополі? Хто вірить у чудодійну силу антиросійських санкцій? Тільки божевільні маргінали, своїми п’ятирічними апокалиптичными прогнозами на адресу Росії винесли мозок українцям.
Україна приречена стати проросійською, але, на превеликий жаль, це станеться не тому, що хтось прозріє, раптово перейметься любов’ю до Російського світу, а тому, що хтось дуже сильно «зголодніє». На жаль, але проросійська Україна — це насамперед залежна від Росії країна. І дуже добре, що саме українські патріоти зроблять все, щоб вона такою стала остаточно і безповоротно. У свою чергу Росії треба просто набратися терпіння і займатися собою, без оглядки на Україну і не звертаючи уваги на підступи Заходу.
Сергій Бєлов
Thanks!
Our editors are notified.