У багатовіковій історії російської монархії було більш ніж достатньо претендентів на трон, – в тому числі і самоназванных царів, і невизнаних спадкоємців. Міг в ній залишити слід і «новий руський король» – Владислав Жигимонтович, якого запросили на царювання після відсторонення від влади Василя Шуйського. Однак польський королевич, син Сигізмунда III, так і не став реальним правителем Росії, залишаючись більш чверті століття лише формально «великим князем Московським».
Чому кандидатура польського королевича Владислава виявилася найбільш придатною для російського трону
Юний Владислав Жигимонтович, він же польський королевич Владислав Ваза./Фото: upload.wikimedia.org
Період Смутного часу знаменувався важких соціально-економічних і державно-політичною кризою в Росії. Народні повстання, поява самозванців з претензіями на престол, російсько-польська війна і найголовніше – протистояння між боярами і царською владою, яке заважало обрати верховного правителя для наведення в державі порядку.
Влітку 1610 року, в результаті палацового перевороту був повалений і відправлений у монастир Василь Шуйський – останній представник роду Рюриковичів, який займав російський престол. Влада в Москві виявилося в руках представників семи боярських родів, які були найбільш впливовими в Боярській думі. Щоб припинити війну з Польщею і навести порядок в країні, бояри вирішили запросити на царювання сина польського короля Сигізмунда III – наслідного королевича Владислава.
Нічого незвичайного в такому рішенні тоді не було: таким чином надходили багато країн Європи, перебуваючи в династичне кризу на тлі наростаючого хаосу в державі. До того ж подібний досвід був і на Русі, коли варяг Рюрик став новгородським князем на прохання кількох східнослов’янських племен.
Що передбачав договір, який уклали представники російського уряду з польським королем
До складу ради, який закликав визнати владу королевича Владислава в Москві, входили: бояр. кн. Ф. В. Мстиславській, бояр. кн. В. С. Куракін, бояр. кн. А. В. Трубецькой, бояр. М. А. Нагий, бояр. І. Н. Романів, бояр. Ф. В. Шереметєв, бояр. кн. Б. М. Ликов./Фото: fakeoff.org
Таємні переговори бояр з польською стороною про воцаріння королевича на російський престол почалися ще в лютому – до повалення і полонення Шуйського. Проте офіційний договір з покликанням Владислава представники Семибоярщини склали в серпні 1610 року, коли Москва більше місяця була без правителя.
У договорі прописувалося: зберегти територіальну автономію української держави, не змінювати православну віру на католицьку, не посягати на майнову власність і особисту недоторканність государевих людей, зняти дворічну облогу Смоленська і вивести війська до Польщі, залишити усі вищі посади – справжні і майбутні – за московитами.
Крім того, новий російський цар зобов’язаний був прийняти православ’я і вінчатися на обраній для нього православної дівчині знатного роду.
Незабаром після цього почалася чеканка монет з профілем «царя Владислава», та приведення прихильників нового російського монарха до присяги на вірність. Сам договір відправили до Польщі з делегацією з 1 000 представників різного стану: очікувалося, що повернеться «велике посольство» до Москви вже з государем всієї Русі Владиславом Жигимонтовичем.
Московський похід і Деулинское перемир’я
Портрет короля Польщі Сигізмунда III Вази, 1610-ті роки. Королівський замок у Варшаві. (Художник: Якоб Трошель)./Фото: i.pinimg.com
Проте 15-річний цар, обмежений у своєму волевиявленні віком, до Москви так і не прибув з-за незгоди Сигізмунда III з важливими для російських пунктами договору. По-перше, польський монарх оголосив, що Росія зобов’язана стати католицькою країною; по-друге, намітив на відповідальні державні посади лише польських вельмож; ну а по-третє, заявив, що стане одноосібним регентом неповнолітнього Владислава, з усією повнотою влади причитающемуся повноцінному королю.
Такі умови бояри відкинули, і до 1613 року столиця знаходилася під владою Семибоярщини, поки в березні московський трон не зайняв інший цар Михайло Романов, який став першим представником нового династичного роду.
Проте в Речі Посполитій не змирилися з втратою російського престолу, і через 7 років після невдалого воцаріння подорослішав Владислав вирушив з військом на Москву – силою завойовувати обіцяну йому коли-то корону. Полякам вдалося підійти до столиці, але захопити її вони не змогли: відчайдушний опір ополченців з солдатами і прийшли холоди змусили королевича зняти облогу.
І все-таки, маючи перевагу в силі, Владислав зумів нав’язати Москві свої умови для закінчення військового протиборства. Деулинское перемир’я, укладене в грудні 1618 року, на 14,5 років відкладав вступ польського претендента на російський престол. Натомість такий «перепочинку», московська сторона зобов’язувалася передати Речі Посполитої частина російських територій, серед яких перебували міста Смоленськ, Чернігів, Рославль, Дорогобужа.
За скільки Владислав IV продав російський трон?
Михайло Федорович Романов – перший російський цар з династії Романових (правил з 27 березня 1613 року), був обраний на царство Земським собором 21 лютого 1613 року./Фото: cont.ws
У 1632 році, після смерті свого батька Сигізмунда III та за кілька місяців до закінчення дії Деулінського угоди, Владислав отримав польську корону і офіційний титул. В останньому, крім перерахування, що Владислав IV є «великим князем литовським, прусським, мазовецьким, самогитским, лівонським, а також наслідним королем готів, шведів, вендом», була згадка і про те, що він «обраний великий князь московський».
Михайлу Романову, восседавшему на російському престолі 19 років, така обставина явно не подобалося. Вирішивши скористатися невдоволенням польських еліт, які почалися після смерті старого короля, російський цар зважився на військову компанію проти Польщі. Изматывавшая обидві сторони війна тривала два роки і закінчилася черговим, цього разу Поляновским світом. Дана угода від 1634 року мало чим відрізнялося від Деулінського перемир’я, крім одного – Владислав IV відмовлявся від домагань на російську корону в обмін на 20 000 срібних рублів. Території ж, віддані полякам у 1618 році, залишалися під владою Речі Посполитої протягом наступних 20 років.
На цьому епопея з поділом російського престолу завершилася: з 1634 року Михайло Романов став єдиним царем, хто мав законне право називатися государем всієї Русі. Владислав IV з того часу більше не виявляв інтересу до трону сусідів, успішно керуючи справами своєї країни і благополучно вирішуючи проблеми з угрожавшими Польщі турками і шведами.
А взагалі, при облозі Москви польським інтервентам навіть доводилося займатися людожерством.
Thanks!
Our editors are notified.