Той факт, що Свята земля перебувала в руках сарацинів сильно турбував католицьку церкву. У 1096 році папа Урбан II закликав усіх християн відправитися в хрестовий похід. Тоді він і гадки не мав, якою катастрофою обернеться ця затія.
В очікуванні кари небесної
У 1096 році відбувся Клермонський собор. В історію він увійшов завдяки виступу папи римського Урбана II, який прямим текстом заявив, що Святу землю необхідно звільнити від усіх невірних. Ключовим у тій промові було те, що під папську «репресію» потрапляли не лише мусульмани, але й прихильники всіх інших релігій.
Чи розумів Урбан, що його слова призведуть до масової історії більшості християн, які проживали в Європі? Відповіді на це питання немає. Через необережних слів крихкий мир на Заході звалився. Християни вирішили, що спочатку їм потрібно розібратися зі з усіма жителями Європи, які дотримувалися інших релігійних поглядів. Священнослужителі цю ідею підтримали.
Треба сказати, що папа римський розраховував, що європейці вирушать бити сарацинів ближче до осені 1096 року. Але прорахувався. Тисячі людей відразу після полум’яної промови вирішили, що їм пора в шлях. В першому офіційному хрестовому поході взяли участь найбільш бідні верстви населення: селяни і розорилися лицарі. Перші і другі спочатку бачили в далеких землях лише можливість поправити своє важке фінансове становище, а промови священиків служили лише приводом.
Взагалі, кінець одинадцятого століття для Європи видався, м’яко кажучи, непростим. Людей сильно покосили посуха і голод. А вінцем страждань стала вибухнула епідемія чуми. Проповідники всіх кутах невтомно повторювали про наближення кінця світу і кару божу. Хтось розповідав історії про мчать вершниках апокаліпсису. Загалом, мешканці Європи готувалися до найгіршого. Коли сталося місячне затемнення, а через короткий час пройшов ще і метеоритний дощ, то масова істерія досягла свого апогею.
Несподівано у справу вступили священнослужителі. Обидва природні явища вони пояснили як «божественні знамення», які слід тлумачити так: господь хоче, щоб християни об’єдналися й рушили на Схід для звільнення Священної землі від мусульман. І ще вчора приречений на вірну погибель народ вхопився за цю думку. Що не дивно, адже в кінці тунелю з’явилося світло — надія на порятунок.
Дослідники і історики і досі не можуть прийти до єдиної думки на рахунок кількості людей, які взяли участь у першому хрестовому поході. За різними даними бідняків-хрестоносців могло бути близько трьохсот тисяч. Причому воювати з невірними вирушили не тільки чоловіки, але й жінки і навіть діти.
Величезною різношерстої армією потрібно було комусь керувати. Формально лідером був Урбан, але він в поході участь не прийняв. І тому роль командира дістала Петру Амьенскому, на прізвисько Пустельник. Відомо, що він був ченцем-відлюдником, який до Клермонского собору вів скромний і нічим не примітну життя.
Заклик папи римського надихнув Петра, і він з проповідями почала відвідувати міста і села північній Франції і Фландрії. Перед людьми чернець завжди виступав у білому одязі, щоб зіграти на психологічному факторі. До того ж, його слова були настільки красномовні, що змучені і жебраки жителі Європи бачили в ньому мало не божого пророка.
Треба сказати, що Петро для свого часу був людиною розумним і далекоглядним. Коли до нього дійшли чутки про «пророка», Пустинник почав всіляко їх підтримувати. Тому почав розповідати про бачення, в якому бог закликав відправитися його на Схід.
Народ Петру вірив. І незабаром він став визнаним лідером Хрестового походу. Під його керівництвом зібралася величезна, але неозброєна і ненавчений натовп, яка в основній своїй масі мріяла лише про шаленому багатстві. Пустельник, звичайно, все розумів, але закривав очі на це. Вибору у нього не було.
Оскільки сам Петро був гарний тільки в ораторському мистецтві, йому потрібен помічник з військової середовища. І такий швидко знайшовся в особі французького лицаря Вальтера. Представник дворянства загруз у боргах, за що і отримав прізвисько Голяк. Єдиним виходом із скрутного становища для Вальтера став Хрестовий похід.
“Буря” в Європі
Різношерсте військо вирушило в Єрусалим. Крім відсутності відповідного озброєння та обладунків, у армії була ще одна серйозна проблема – гостра нестача припасів. Справа в тому, що у бідняків просто не вистачало на це коштів.
Вихід із ситуації хрестоносці знайшли швидко. Вони просто почали грабувати всі села і міста, які траплялися на шляху. Природно, спочатку воїни намагалися дипломатично «умовити» градоначальників виділити кошти на «божу справу», але, коли ті відмовлялися, в справу йшла груба сила. Після себе вони залишали димлячі руїни й купи трупів. Причому віросповідання жертв не грало ніякої ролі. Але особливо дісталося євреїв.
Міжнаціональний конфлікт назрівав давно. За рік до виступу Урбана II у Франції дрібні сутички переросли в повноцінне протистояння. Християни з особливою злістю влаштували погроми в єврейських громадах найбільших міст. Але тоді священнослужителям-сяк вдалося примирити супротивників. Але тепер все змінилося. Христині, пам’ятаючи слова папи римського про війну з усіма невірними, відірвалися по повній програмі. Маховик релігійних репресій зупинити вже ніхто не міг. Що євреї, що мусульмани – всі вони стали головними ворогами хрестоносців.
Найбільш запеклі бої йшли у Франції та Німеччині. Причому на бік хрестоносців стали багаті і впливові люди. У Франції, наприклад, герцог Готфрід Бульйонський і зовсім заявив, що спочатку потрібно розібратися з усіма євреями, а вже потім зі спокійною душею іти на Єрусалим.
Євреїв грабували і вбивали без найменшого жалю. Здавалося, що християнам вже не потрібен ніякий Хрестовий похід і Свята земля. Особливо «благородні» хрестоносці ставили іудеїв перед вибором: або вони приймають християнство, або їх чекає страта.
Цікавий факт: сучасники першого Хрестового походу згадували, що ненависть до євреїв була викликана зовсім не релігійними відмінностями. Головна причина полягала в їх багатстві. Тисячі жебраків, обірваних і голодних селян бачили в іудеїв шанс на безбідне життя. Влада дозволили їм займатися лихварством, тому гроші у них водилися у великих кількостях. А католиків цей «бізнес» був не доступний. І ось настав час помсти. Класова ненависть виявилася сильніше всього людського. Крім того, серед хрестоносців було багато тих, хто сам брав у євреїв кредити. Відповідно, один удар кийком або ножем міг цю кабалу «погасити».
Звичайно, юдеї намагалися відкупитися. Але чим більше грошей вони давали, тим більше вимагали від них хрестоносці.
Серед католицького божевілля все ж були і ті християни, хто зумів зберегти розум. Імператор Генріх IV намагався захистити євреїв, але у нього не вийшло. Єпископ німецького ” Майнца Рутхард вкрив нещасних у замку, а потім спробував зупинити озлоблену натовп. У підсумку: замок був узятий, євреї вбиті. Невідомо вижив сам єпископ чи ні.
Криваві сліди хрестоносців розтягнулися по всій західній Європі. Скільки жидів вони вбили – нікому не відомо. У підрахунках заплуталися навіть єврейські хроністи.
Повільно, але вірно християни просувалися на Схід. На їх шляху лежали землі Угорщини. Король Кальман I Письменник прекрасно знав, що прихід хрестоносців принесе його землі тільки біди і руйнування. І він відправив їм на зустріч своїх лицарів. Кальман особисто зустрівся з Вальтером Голяков, чиї солдати першими підійшли до угорської границі. Король зажадав дотримуватися світ, пообіцявши, що в іншому випадку хрестоносців чекає зустріч з його лицарями. Голяк, природно, погодився. Але виконати умову не зміг. Армія просто ігнорувала його накази.
Першим удар хрестоносців прийняв на себе чеський князь Бржетислав II. Його армія зуміла перемогти, хоча й понесла великі втрати. Паралельно кілька християнських загонів почали грабувати й палити угорські села. Кальман швидко відповів – його лицарі розгромили армію Вальтера. І замість десятків тисяч солдатів в його розпорядженні залишилося лише кілька сотень. З ними-то він абияк і зумів дістатися до Константинополя.
Слідом в Угорщину прийшла армія, відома Пустельником. Його солдати знали про долю своїх попередників, тому цього разу шлях по володіннях Кальмана пройшов без серйозних ексцесів.
Бій за Святу землю: сумний фінал
Восени 1096 року під стінами Константинополем розбила табір різношерста армія хрестоносців. По передбачуваних підрахунками у столиці Візантії зібралося більше ста п’ятдесяти тисяч чоловік. Але армією їх назвати було не можна. Втома і злість досягли свого апогею. Раз у раз спалахували заколоти, які закінчувалися тим, що від війська откалывался загін, що йшов у «вільне плавання».
Такі союзники були ні до чого візантійського імператора Олексія Коминину. Він чекав з Європи могутню армію лицарів, а дочекався жадібних і злих селян, які поняття не мали, як воювати. Через хрестоносців сильно зіпсувалися відносини між імператором Візантії і парою римським. Комнін таку «допомогу» вважає особистою образою.
Тим часом обстановка біля стін Константинополя загострювалася. Селяни чинили набіги не тільки на довколишні села, але і проривалися в саме місто. Вони грабували купецькі квартали, плюндрували церкви… Комнін був в люті. Домовитися з Пустельником і Голяка не вийшло. Лідери Хрестового походу бідноти лише розводили руками і просили потерпіти. Терпіти імператор не став. Його воїни змусили європейців сісти на кораблі і висадитися на протилежній стороні Босфору, тобто, в землях, що межують з володіннями мусульман.
Хрестоносці розбили табір біля міста Цивитот. Петро і Вальтер спробували об’єднати армію в єдиний кулак, щоб відправитися на звільнення Святої землі, але затія провалилася. Кожен день військо буквально танула. Загони бідняків перетворювалися в зграї бандитів, які промишляли вбивствами і грабежами. Поступово вони добиралися до мусульманських земель, де і безслідно зникали. Виявилася, що сарацини – це не жителі сіл і воювати з ними не так-то просто. У цьому особисто переконався лицар Рено де Брей. Він підняв повстання проти Пустельника, зібрав навколо себе армію з декількох десятків тисяч селян і пішов на головне місто сельджуків – Никею. Його особисто зустрів султан Килич-Арслан I. Бою, за фактом, не було. Мусульмани в лічені хвилини розправилися з хрестоносцями. А через пару тижнів сарацини розграбували військо Вальтера. Майже всі вони загинули, у тому числі і Голяк. Так сумно завершився Хрестовий похід бідноти.
Що ж стосується Петра Амьенского, то він в тій битві не брав. Пустельник залишився в Цивитоте. А коли дізнався про поразку, так і зовсім повернувся в Європу. Петро влаштувався на півночі Франції, заснував монастир і більше не збурювало простих людей проповідями. Відомо, що не помер духовний лідер першого Хрестового походу в 1115 році.
Цікаво ось що: є версія, що Урбан II оголосив Селянський хрестовий похід зовсім не з метою визволення Святої землі. Деякі історики впевнені, що він відправив на вірну смерть сотні тисяч бідняків спеціально, щоб «розвантажити» Європу. Жебраків було так багато, що вони погрожували або голодом, або масовими повстаннями. А так, від зайвих ротів позбулися, прикриваючись благими намірами.
Thanks!
Our editors are notified.