Поетеса з Таджикистану: Пора змити російську накип

Коли Гулрусхор Сафієву вбивали в її країні, її врятували і вивезли в Росію саме «північні варвари»

«Спаплюжена північними варварами, моя прекрасна темноокая батьківщина бажає помсти! Пора змити російську накип! Свобода понад усе!», — закликала співвітчизників таджицька поетеса Гулрусхор Сафієва на націоналістських мітинги, що проходять в Душанбе в часи розпаду Радянського Союзу. Звідки в інтелігентній письменниці з’явилася така звіряча ненависть до росіян? Напевно, звідти ж, звідки вона взялася в період розвалу СРСР і у представників інших «братніх» народів Середньої Азії, Закавказзя і Прибалтики. В Узбекистані, наприклад, під час Ферганских погромів турків-месхитинцев, багато місцеві жителі, за словами моїх узбецьких друзів, прямо говорили: «Виріжемо турків, проженемо євреїв і інших невірних — і росіяни підуть самі». Родичі з Казахстану розповідали мені, як під час відправлення в Росію контейнерів з меблями, приходили натовпи місцевих оралманов, розкривали вже запаковані ящики і забирали все, що їм сподобається. А просто кажучи, грабували людей при повному потуранні влади.

Ось і Сафієва, мабуть, вирішила долучитися до прекрасного» в ті непрості часи: як кажуть сьогодні, — збиралася хайпануть або половити рибку в каламутній перебудовної воді, коли незрозуміло звідки взялися «баі» і «беки» рвалися до влади. Було таке бажання — стати на хвилі націоналістичного чаду президентом Таджикистану — і у поетеси. Ось і намагалася вона, по всій видимості, обгадити все, що пов’язано з СРСР і росіянами, які по суті витягли з мороку середньовіччя народ цієї республіки і підняли її економіку, науку, промисловість, освіту, медицину і рівень життя до гідного людського. А тепер в Таджикистані та інших середньоазіатських республіках свобода — така ж, як в Африканських країнах! Ось таку свободу як охарактеризував в бесіді зі мною викладач Щукінського інституту, а також телеведучий і актор Павло Улюбленців: «Це свобода тулитися в одній хатині разом із домашніми тваринами, голодувати, спати на землі, свобода від усього, що може принести людям прийнятні умови існування».

Самої ж Сафієв радянська влада дала абсолютно все! Адже народилася вона у глухому кишлаку Яхч Комсомолабадского району Таджицької РСР. Після школи керівництво колгоспу допомогло їй, дійсно, дуже талановитої учениці, поїхати в Душанбе, де вона вступила на філологічний факультет Таджицького державного університету ім. В. І. Леніна. А після його закінчення вона працювала редактором газети «Піонер Таджикистану» («Пионери Тоджикистон»), кореспондентом газети «Комсомолець Таджикистану» («Комсомоли Точикистон») і навіть була завсектором друку ЦК ЛКСМ Таджикиской РСР. За час своєї літературної діяльності написала (і випустила) велика кількість віршованих збірок, п’єс, книг, два романи. У 1971 році вступила в Союз письменників. Лауреат премії Ленінського комсомолу (в тому числі і Ленінського комсомолу Таджицької РСР), Державної премії Таджикистану імені Рудакі, премій Спілки письменників та Міністерства культури Таджицької РСР.

Стала иранистом і найбільшим фахівцем з Омару Хайямові, активно перекладала на таджицьку мову класиків російської і радянської літератури. А тепер питання: де була б вона, «народний поет Таджикистану», член КПРС з 1968 року, не допоможи, не навчи і не дай їй свободи творчості братерська співдружність народів Великої країни і, зокрема, російський народ? До речі, про Спілці письменників та інших громадських радянських організаціях: Сафієва 15 років (з 1986 по 1991 р. р.) була секретарем Правління Спілки письменників Таджикистану. Одночасно головувала у Фонді культури республіки. У 1989 році вона стала Народним депутатом СРСР від Радянського фонду культури. Чого ще їй ще не вистачало?! Влади! Ось тому-то вона і стала перевертнем, обгадившим своє минуле. Переметнувшись до табору тих, хто ненавидить все радянське і російське, вона закликала «мстити». За що?

Ось що говорить у своїй книзі «На етнічній війні (Геноцид росіян в колишніх республіках СРСР)» Олена Семенова: «У нагнітання антиросійської істерії в усіх республіках колишнього СРСР чимало попрацювали представники творчої інтелігенції. У Таджикистані на цій ниві особливо відзначилася поетеса Гулрусхор Сафієва. Під час Перебудови Сафієва з переконаної комуністки звернулася в полум’яну націоналістку і правовірну мусульманку, — пише Олена Володимирівна. — На мітингах „ісламсько-демократичної“ опозиції поетеса вимовляла антиросійські мови, журилася про „зганьбленої північними варварами моєї прекрасної темноокою Батьківщині“, називала Велику Вітчизняну війну „російської м’ясорубкою, куди загнали таджиків“, пророкував, що „час розплати настав, і нехай кров змиє російську бруд“». Тим часом, навіть закінчені бандити не додумалися до такої гидоти. Так, місцевий кримінальний авторитет Сангак Сафаров заступився за російське населення, заявивши: «Хто чіпатиме хоч одного російського, матиме справу зі мною!».

Як казали великі революціонери Жорж Жак Дантон і П’єр Виктюрниен Верньо: «Революція пожирає своїх дітей». У нашому випадку слово «революція» треба б взяти в лапки, хоча на самому сенсі крилатої фрази це ніяк не відбивається. Коли Сафієва, сіючи «вітер змін», отримала бурю і вибухнула справжня громадянська війна, націоналісти почали вбивати (прямо за списками) вчених, письменників, громадських та культурних діячів… Прийшли до неї, щоб убити. Але російські військові встигли врятувати її від ісламістських фанатиків і вивезли з Таджикистану в Росію. Ті самі «північні варвари», мстити яким вона закликала на націоналістичних зборищах. Зараз вона тут живе: входить у деякі громадські організації, влаштовує свої творчі вечори в Москві. Є у неї при цьому совість? Чи шкодує вона про сказане тоді? Невідомо, тому що, як пишуть ЗМІ, Сафієва не дає коментарів з приводу своїх «перебудовних» демаршів. А дуже хотілося б послухати, що вона скаже. Втім, Бог їй суддя.