Польський прорив Зеленського. PR та реалії

Перший день свого візиту до Польщі президент України Володимир Зеленський вже назвав проривом. І він багато в чому правий. Ті завали, які були споруджені на україно-польському кордоні завдяки печерного галицькому націоналізму впали буквально за один день. І для цього Києву потрібно було всього-то визнати, що п’ять попередніх років він йшов не туди.

Американський газ для України

Першим елементом «польського прориву» стало угоду (меморандум) про постачання на Україну (через територію Польщі) американського скрапленого газу. Згідно з озвученими планами, реалізація ідеї дасть змогу вже до 2021 року поставляти в країну до 6 млрд. кубів заокеанського блакитного палива. І для цього Києву потрібно буде «лише» побудувати 110 км перемичку і він зможе нарешті «забути про російської газової залежності назавжди».

Так красиво все це виглядає в словах представників трьох країн-підписантів – США, Польщі та України. Але якщо для перших двох це дійсно прорив і досягнення, причому не тільки енергетичний, то де ж тут вигода України?

Вигоди США. Вони очевидні – американські компанії прилаштовує до 6 млрд. кубів власного газу, видавлюючи при цьому свого головного європейського конкурента – Газпром – з одного з ключових для неї українського газового ринку. І що ще більш важливо, американці отримують доступ до українських підземних газових сховищ і тим самим їх європейська газова торгівля стає більш гнучкою і конкурентною.

Вигоди Польщі. Вони також на поверхні. 6 млрд. кубів газу це гроші за транзит. Плюс підключення до своєї газотранспортної системи українських ПСГ дозволяє полякам … тиснути на «Газпром» вже дуже швидких газових переговорах. А ще, у разі несприятливої кон’юнктури вони можуть просто частину свого дорогого американського газу продати Києву і тим самим замість збитків отримувати прибуток.

Вигоди України. А їх немає. Так, нехай американський газ і дорожче, нехай нам треба за свої (або кредитні) гроші для його приймання побудувати 110 км газопроводу (а це сотні мільйонів доларів), натомість ми незалежні від «москалів» у газових питаннях і не залишимося без газу, якщо продовжимо воювати з Москвою ще багато-багато років і тим самим остаточно втратимо до 3 млрд. доларів за газовий транзит по своїй території.

Зашибісь «прорив» виходить. І знову дурних українців їх «партнери» використовували для волочіння каштанів з вогню.

Доля В’ятровича

Другий елемент «польського прориву» першого дня візиту Зеленського в Польщі набагато більш реальний і багато в чому показовий. Варто було лише Києву відмовитися від печерної галицької націоналістичної ідеології, так відразу велика частина проблем у відносинах двох країн впала сама по собі.

Як тільки з офіційною героїзацією УПА в Києві було покінчено (причому, поляки нічого не мають проти неофіційних факельних маршів, з антиросійською спрямованістю) Зеленського зустріли у Варшаві з хлібом-сіллю. При цьому знову запрацюють спільні комісії двох країн по перезахоронениям і примирення, що допоможе за задумом зняти і масу українсько-польських проблем навіть на побутовому рівні (стають вже «традицією» побиття українців у Польщі місцевими націоналістами).

Що цікаво, застосуй Зеленський цей досвід на іншому, східному напрямку, його очікував ще більше грандіозний прорив. Причому, не тільки морально-політичний, але і суто економічний. Україна б зняла масу внутрішніх протиріч, розривали її на частини, а заодно отримала найпотужніший економічний поштовх для розвитку. І рано чи пізно такий прорив буде, нехай і не при цьому президентові.

Але повернемося з мрій до суворої реальності. Другий елемент «польського прориву» Зеленського однозначно знімає значну частину труднощів, що перенаправляє мігрантські українські потоки з Польщі до Чехії та Німеччини і далі в Європу, що дозволить Варшаві не тільки зростати економічно вже сьогодні, але і поступово готувати ґрунт для повернення Львова, якщо для цього складеться сприятлива політична обстановка. У загальному і тут для Польщі набагато більше плюсів, ніж для Києва. Але тут для останнього немає хоча б явних мінусів, що на тлі провалів минулих років здається справжньою перемогою, а не «зрадо-перемогой», як це завжди виходило за часів режиму Порошенко.

При цьому особисто мені абсолютно незрозуміло, чим далі після «польського прориву» Зеленського буде займатися директор інституту пам’яті Володимир В’ятрович, який ще навесні стверджував, що польська інтерпретація історії України неприйнятна і «глибоко помилкова». Правда, у нього є шанс. Якщо вірити Володимиру Зеленському та отриманій при врученні з рук Петра Порошенка посвідченню, вже восени почнуть саджати чиновників минулого «демократичного режиму», тобто в т. ч. і членів фракції «Європейська Солідарність», а значить йде 25-им у списку партії В’ятровичу потрібно дочекатися посадки двох його однопартійців і він знову буде в обоймі.