Є така примітивна комп’ютерна гра. Це коли з жаданими хрипами «Мені потрібні твої мізки!» зомбі борються з капустою, кукурудзою і кабачками, у яких мізків теж немає. Дуже нагадує вибори.
Пам’ятається, під час президентської виборчої кампанії парламентарії намагалися протягнути закон про обов’язковий психіатричний огляд кандидатів на пост гаранта. Ініціатива сором’язливо розсмокталася сама собою». А як же — адже тоді, в перспективі, і самим подібну процедуру пройти знадобиться. І на Україні взагалі нікого з гадів не залишиться — ні президента, ні депутатів, впаде вся вертикаль влади.
Але якщо вже зовсім по розуму, то психіатрична експертиза повинна бути обов’язковою і для виборців. Інакше в цій країні нічого не зміниться. Ніколи. От Я вам зараз наведу приклад. Причому з добрих.
Є люди, яких ми, нехай і не близько, знаємо роками — сусіди, батьки однокласників наших дітей. Ми з ними вітаємося, говоримо «Як підріс ваш онук!», вислуховуємо нарікання на магнітні бурі і чергово балакаємо про погоду.
Але тільки боронь Боже заговорити з ними про політику! Реакція буде точно по Булгакову — на рівні чуток про марсіан в Обухівському провулку.
Якраз нещодавно я випадково спостерігала дворової «саміт на найвищому рівні» — кілька сусідок, завжди привітна продавщиця сусіднього магазину, дама з собачкою, просто люди зі знайомими особами.
Розмова їх звучав так: — …якщо не ми, то хто ж?! Треба «За життя» голосувати — Рабинович такий порядний і такий видний чоловік.
— Так-так, — почулося схвалення.
Не витримую й цікавлюся:
— А Ківа в списку «За життя» вас взагалі не бентежить?
— А хто це?
— Та яка різниця, хто — головне, щоб Фаріон всяка у Раду не пролізла! — відгукується якийсь голос.
— А хто це?..
— Я знаю ще співака лисенького, теж нормального.
— А хто це?..
— …знову зберуться в Раді і будуть носитися зі своїм Шевченка, хоча він нормальний мужик був
— трипером хворів.
— А більше не з ким носитися.
— Чому, ми в школі ще багато чого вчили (довга пауза)
— Лесю Українку!
І це ще не найгірший варіант, якщо взагалі хвилинці політінформації час відводять. Бруківку з Грушевського не виколупують, їстівні предмети від неїстівних відрізняють, мають знання про Шевченка, на Великдень ходять в церкву (хоча про Томос питати марно — я перевіряла), знають, що на похорон треба нести парна кількість квітів, а на весілля непарне, активно ставлять підписи у виборчих бюлетенях… От тільки хто в даній ситуації рослини, а хто зомбі зовсім незрозуміло — політики або електорат.
Інакше сказати, відсутність мізків — це взаємно. Це єдине, що все-таки об’єднало країну.
Завжди казала, що наш камерний інтернет-світ, який кожен створює собі сам, де френд, то публіцист, аналітик або ерудований «диван» — це окремий всесвіт, а ось у класичного електорату, активного («Хто, якщо не ми?!»), це і зовсім інша галактика.
У своєму маленькому світі ми сто разів вже посміялися над несподівано «головним аграрієм країни», співаючим ректором Поплавським, якому, хоч і незаслужено, але кордебалет давно вже ближче баштани і гною. У цьому світі ми ні на хвилину не забували про численних висловлюваннях Ківи щодо знищення Донбасу. Пригадуємо не знижену, а в корені відсутню соціальну відповідальність метущегося від кубла, вибачте, партії до партії Співака. Давно вже не обговорюємо розкол в лавах криптооппозиции, тому що не можна розколоти те, чого немає. З гострим відділенням імені Порошенко і так все зрозуміло…
А хтось повісив собі на аватарку червоні кульки. Але хто-то відразу ж і списи поламав про тему «Ви з глузду, чи що, там зійшли — Шарій ж проукраїнський, зазвездившийся» і т. п., хоч і з багатомільйонної аудиторії. Ага. Тільки українському класичному електорату, який по-справжньому потягли на вибори, червоні кульки теж рівним рахунком ні про що не говорять. Хіба що демонстрації з радянського дитинства нагадують.
Тут тільки й залишається журитися, що перемогла здоровий глузд частини України, тобто оскаженілих націоналістів, хоч з монолітом і згуртованістю рядів все в порядку — головне, як і раніше «бити москалів». Єдиним фронтом йдуть: Нацкорпус, ОУН, Конгрес українських націоналістів, «Правий сектор», «Свобода», «Державницька Ініціатива Яроша». Тут вам і Тягнибок, і Білецький, і Кошулинський…
Шостим номером у списку — народний артист України Богдан Бенюк, який у ряді киносправочников досі згадується як радянський актор. У кіно це принципове націоналіст в різний час грав євреїв і комуністів, а в театрі — кота Бегемота, придуманого забороненим на Україні Булгаковим. Іншими словами, послужний список Богдана Михайловича жахливий. Як сказав би вже не раз згаданий письменник-геній, «погана спадковість; біографія — паршивей не буває». Згадайте період до евромайдана» — як черговий російський серіал про війну виходить, так Бенюк там обов’язково радянського офіцера грає!
Просто в тамтешньому таборі ця сама проституція давно узаконено. З боку нациков, ще з часів Руху, хто тільки у нардепів не побував — «митці», писали при СРСР про Леніна як «здоров’я нації», що служили в радянській армії тягнибоки…
Одним словом — «ганьба». Та тому що їх там львовщинах і франковщинах з рослинами, як і з зомбі, теж все в порядку.
Втім, мені до цих виродків немає справи — інше питання, що робити з рослинами південно-сходу в ситуації, коли проводити політичний лікнеп просто нізвідки — Україна ізольована від світу (нагадаю, я зараз не про розбещених інтернет-снобів кажу)? Коли політику з екранів диктують відверті шизофреніки і збоченці, коли навіть якщо і лунає якась слушна думка, і ти «Оп-па, а ну-ка, хто це?», але за «здоровою думкою все одно слід фраза «Росія — країна-агресор».
Коли здатні думати і аналізувати, може, і займалися б цим, але змушені тупо виживати, заробляючи на майбутнє, а на «хоча б пожерти ввечері після роботи» (у кращому випадку)?
Те почуття жаху й безвиході, коли вилиці зводить і страшно спостерігати це все зсередини.
Але якщо подивитися з боку і абстрагуватися, то згадується премилый сюжет з дитинства із програми «В світі тварин» — там шимпанзе конструктор збирала. І так, знаєте, почала ніби правильно, а потім почала запихати кубики в природні отвори.
Ось цю картину мені і нагадують українські вибори. Причому, починаючи з 1991 року.
Ну що сказати — вже навыбирали, так навыбирали. Право мають. А мізків немає.
Thanks!
Our editors are notified.