Реактивна дубинка США з Німеччини скоро може дотягнутися до Росії

Пентагон почав готувати міну під майбутнє зближення Росії з ЄС

Ця історія разючим чином скидається на грецький міф про Кадм і зубах дракона. Як і древній герой, за легендою, потім заснував місто Фіви, поки світ відвернувся на гучне ракетне шоу на саудівському нафтопереробному заводі, Сполучені Штати тихо прикопали в Німеччині зуби вже цілком сучасного дракона.

На перший погляд, вони зовсім не страшні. Подумаєш, прибули в населений пункт Графенвер в Німеччині всього якихось 16 пускових установок американських систем залпового вогню MLRS M270 у супроводі командно-штабних машин М577. Не так щоб сучасні, – 1980 роки розробки, – та не так щоб сильно грізні, – максимальна дальність стрільби до 80 кілометрів. Якщо на те пішло вітчизняні БМ 9А52-2, ще відомі як РСЗВ “Смерч”, штатно дотягують до 120 кілометрів.

Деякі любителі заклепок можуть спробувати заперечити, що MLRS M270 по калібру ракети (227 мм) правильніше порівнювати з БМ 9К57 “Ураган” (220 мм) і тут російська система дещо поступається по дальності (максимально всього 35,8 км). Що негайно призведе до шаленого диспуту про поточному рівні модернізації урагановских ракет із згадкою неодноразово демонструвалися на збройових виставках нових типах з максимальною дальністю до 90 км і різним іншим цікавим любопытностям, за якими напроситься простий висновок про дріб’язковість початкової теми.

Ну, привезли американці бригадне засіб тактичної, вогневої підтримки і що з того? Судячи з усього, автори ідеї саме на такий ефект і розраховують. Тому що, на перший погляд, визначальним тут є хіба що повідомлення про відродження в листопаді 2018 року раніше розпущеної 41-й ракетно-артилерійської бригади ЗС США.

На даний момент за штатом вона включає командування, батарею управління, два батальйони польової артилерії, батальйон бойового забезпечення і роту артилерійських навідників. На її озброєнні повинні складатися 54 РСЗВ, 16 з яких нещодавно в Німеччину з-за океану і доставили. Однак не будемо поспішати, краще уважно почитаємо технічні характеристики, тому що в них якраз і криється суть ідеї з зубами дракона.

На відміну від радянського та російського підходу до розробки подібного роду конструкцій, американці реалізували принципово інший варіант. У них реактивна система являє собою лише самохідну платформу з прицільно-стрельбовым контейнером, який можна заряджати в майже що завгодно. Спочатку, на етапі свого створення, штатним оснащенням вважалися 12 некерованих ракет у двох пакетах по шість.

Коли американської армії знадобилося дубинка побільше для заміни застарілого оперативно-тактичного комплексу MGM-52 Lance (з дальністю стрільби до 120 км рідинної балістичної ракетою і двома варіантами боєголовок звичайної на 454 кг вибухівки та ядерної до 10 кілотонн у тротиловому еквіваленті), Пентагон розробив нову під назвою ATACMS (Army TACtical Missile System).

Ядерної боєголовки до неї вже не було, зате істотно розширився асортимент звичайних. Не тільки традиційно касетних, але і у варіанті з самонавідними бойовими елементами. Плюс різко збільшена точність влучення (модифікація MGM-168A ANACMS Block 4A мала кругове ймовірне відхилення не більше 20 метрів) і настільки ж радикально збільшена дальність (у MGM-140A Block 1A – до 300 кілометрів).

Однак головне полягало в іншому. При власному кодове найменування комплекс по суті являв собою тільки ракету, правда більшу, діаметром 600 мм, тоді як стрільба нею здійснювалася з все того ж шасі MLRS M270. Тобто зовні система залишилася під старим позначенням, відповідним РСЗВ, але фактично перетворилася в оперативно-тактичну пускову установку.

Більш того, у Пентагону з’явилося щось на зразок універсального “стовбура” (якщо так можна висловитися), заряджати в який стало можливим майже що завгодно. Треба – звичайні некеровані ракети, треба – оперативно-тактичні, що різко змінює клас такого інструменту війни.

Саме в цьому і криється ключове значення того, що відбувається. Апетит приходить під час їжі. Напрацювавши досвід практичного застосування ATACMS з реальним цілям на Близькому Сході, керівництво американської армії запустило новий проект – ракети LRPF – здатної вражати цілі вже на дальності до 500 кілометрів і, як говорять деякі, не виключають в асортименті і ядерну бойову частину.

А найголовніше, що з виходом Сполучених Штатів з договору про ракети середньої і меншою дальності, вони офіційно зняли з себе обмеження по дальності в 500 кілометрів, а значить одного разу в пусковому контейнері з непримітною увазі MLRS M270 може виявитися транспортно-пусковий пенал з чим-небудь має дальність в тисячу, а то й більше кілометрів. Тобто цілком реально з території Німеччини здатна дотягнутися до Білорусі, а то й просто з Дрездена до Смоленська.

Втім, швидше за все, в майбутньому, коли в Західній Європі з НАТО виникнуть остаточно критичні тертя, відроджену 41-ю американську ракетно-артилерійську бригаду, як звичайний непоказний інструмент Центрального командування ЗС США, перебазуються ближче до Східного валу куди-небудь в західну Польщу з завданням побічно загрожувати Російської Федерації і прямо нависати над калінінградській угрупованням російської армії.

Так що аналогія зі стародавнім грецьким міфом тут узята зовсім не зі стелі. Драконьи зуби ще тільки засіваються, але вони вже починають відігравати негативну роль у російсько-європейських відносинах. Не дуже велику, і вже точно не найголовнішу, але вже істотну як фактор геополітичних суперечностей.

Хоча здавалося б, якась бригада старих, багато разів залатаних і не раз перефарбованих РСЗВ. А воно ось як виявляється…