Росія, попроси!

Добре, що ми отримаємо за повернення в G8?

Зрозуміло, що події навколо відновлення G8 є черговою спробою багаторівневою «розводки» Росії – на Заході ті ще шахраї! Але, в той же час, оскільки причина будь-якої події завжди комплексна, є і цілий ряд тактичних задач-проблем, які різні представники колективного Заходу по-різному хотіли б вирішити за рахунок реального (нехай і ситуативного) потепління відносин з Росією.

Потепління це може статися хоча б за рахунок деякого зменшення нагнітання ворожнечі та русофобії. А ще – завдяки припиненню не стільки спроб ізоляції Росії, скільки декларацій про такий «ізоляції» з боку Заходу.

Адже зрозуміло, що насправді ізоляція нашої величезної, багатої ресурсами країни на тлі дедалі більшої їх необхідності неможлива. Тим більше що, крім Заходу, на планеті давно з’явилися й оформилися нові центри сили, які останнім не підпорядковуються. Та і вирішення багатьох світових проблем без участі Росії неможливо, що особливо висвітилося після її допомоги Сирії.

Зрозуміло, що вищевказане бажання потепління може бути пов’язане ще й з наявністю цих нових центрів, але точно не завадить подальшому зближенню Росії з Китаєм, ні з Індією – особливо «підгорає» у США у зв’язку з нашими «майже-союзницькими» відносинами з Пекіном. Навіть якщо б Захід і особисто США набагато більше постаралися, ми пам’ятаємо про Киссинджере і його минулих іграх з Китаєм…

Відомо, що Путін, в іпостасі і спортсмена, і політика, особливо любить і поважає ті техніки боротьби, які є найбільш ефективними, тому що використовують агресивність і імпульс нападника проти нього ж самого – по суті, це мистецтво контратак. Коли треба стримати удар, а після втоми противника, його безплідних спробах пробити нашу оборону, нанести свій, дуже продуманий і ефективний.
Зараз черговий момент, коли Захід відчутно ослаблений. Його нинішній флагман США втрачає сили з-за своєї внутрішньої політичної ситуації і спроб тиску на Китай, тільки погіршують економічне становище американців, а подвассальная Європа через неприхованого бажання США поживитися за її рахунок, близькосхідними і африканськими емігрантами, Брекзитом та іншими проявами невдоволення членів ЄС.

Але навряд чи Захід ослаблений настільки, щоб погодитися прийняти поразку від Росії і на другому майданчику протидії після Сирії – на колишній Україні. Незважаючи на різне ставлення Трампа та демократів США колишнього президента Порошенко, незважаючи на те, що Трамп посилено показує втрату інтересу до колишньої Україні та його посилення до Росії.
Адже при цьому не треба забувати, що Захід давно і щиро вважає Росію головним противником Заходу, а теперішній статус колишньої України – Анти-Росія. Причому цей статус Захід, в особі різних його представників і мінливих «флагманів», готував не одне століття. А зовсім недавно, менше п’яти років тому, загальними – і західно-і східно-європейськими, і «заокеанськими» зусиллями – здійснив державний переворот, заради різкого повороту колишньої України на Захід.

При цьому в ЄС і США навіть не вважали за потрібне відмовитися від бажання заодно ще й пограбувати останню, за рахунок так званої Асоціацію з ЄС, і руйнування промисловості, в результаті розриву економічних відносин із Росією. Тим більше що в цьому випадку і війна (яка проти Росії і «російськості» «руками» колишньої України, в тому числі на території останньої) Захід обходиться дешевше, оскільки «асоційовані» стали відчутно більш бідними. І, відповідно, деяка їх частина, які з промитими» мізками, заради виживання своїх сімей погоджуються воювати на Донбасі «за копійки».

Але, звичайно, «головну скрипку» в даному русофобском «оркестрі» ведуть США, які сплатили “демократизацію” колишньої України (тобто відрив від Росії) повновагими 5 мільярдами доларів. Точно так само, як у свій час інша ворожа Росії імперія, Австро-Угорщина, повновагими золотими оплатила створення української літературної мови – як засобу поділу єдиного російського народу.

А адже це той Захід, і конкретно теперішній його флагман США, які звикли рахувати кожну якщо не копієчку, то кожен цент. Які, в особі лихварів, колекторів або бандитів, витрачені гроші навіть з мертвого витрясуть. Значить – все, «капєц», немає виходу для мешканців колишньої України, росіян та в більш вузькому, і в більш широкому сенсі, немає можливості знищення ворожого плацдарму на даній території і відновлення нашої єдності?!

Але вихід завжди можна знайти хоча б тому, що Захід, в особі головних його представників, не завжди самий розумний і самий сильний, а на будь-якій його обман і його «сволочные» дії можуть знайтися інші, ще більш ефективні – треба лише пошукати. Тобто, як кажуть представники древньої російської нації русини, досі розмовляють майже старо-російською (старослов’янською) мовою: “Нігда (ніколи так не було, б ніяк (ніяк) не було”.

І, по-друге, може статися ситуація, коли США вибудовують хитру комбінацію, щоб позбутися від однієї дуже серйозної (як їм здається) загрози або хоча б максимально послабити її дію, а в цей час з кожним днем все більш актуальною стає інша, набагато більш страшна для них загроза.

В результаті США, заради спроби свого порятунку, будуть змушені забути і про витрачені величезні гроші, і про століттях активної роботи по темі, і про свою буквально вже органічної ненависті… І навіть про екзистенціальної загрози своїм грабіжницьким звичкам, покладеним в основу і економіки, і навіть стереотипів своїх громадян.

Тобто доведеться наплювати не тільки на колишню Україну, так давно і задорого збудовану в якості Анти-Росії. США адже вже забувають про солдатів свого чималого війська, довгі десятиліття зібраного в Європі (як у свій час їх вже збирав проти Росії один біснуватий).

США вже починають ставитися до цим своїм солдатам як до конкурентів – тому що песець не тільки пухнастий звір з дуже дорогою шерстю, але і неофіційний синонім одного зовсім нехорошого явища, яке іноді в економіці “підкрадається непомітно”.

Однак, не факт, що цей «звір» зовсім вже «підкрався», і що ображена Європа зараз кудись від США дінеться, а на колишню Україну останні наплюють вже прямо зараз. Тому що вище передбачений різкий обвал і жутчайший криза може статися вже завтра, а може ще десятиріччя і десятиріччя чіпко тримати заинтересантов в безперервній депресії та істерики.

Тому не будемо забувати про акценті Олександра Халдея щодо небезпеки неадекватної оцінки ситуації – з-за «емоційної залученості» до неї – і про те, які все ж на Заході майстра у справі шахрайства і маніпуляції. На взаємовигідну співпрацю ми, як завжди, згодні, але в ілюзії не впадаємо і не розслабляємося.

Тобто прихильно, але насторожено, сприймаємо останню інформацію. І тоді, коли начебто б зовсім випадково слухняний Трампу глава Франції Еммануель Макрон, вже раніше допомагав Росії в справі повернення в ПАРЄ (Парламентської асамблеї Ради Європи), говорить про необхідність відновлення Росії в G8.

І тоді, коли як би у відповідь на заклики Еммануеля Макрона і начебто абсолютно спонтанно глава США Дональд Трамп, вже давно озвучує бажання подружитися з Росією і особисто з її президентом Путіним (тільки поки не дозволили дуже непроста внутрішньополітична ситуація в країні і «сволота-демократи»), теж заговорює щодо вищевказаного повернути Росії.

Так, трохи пізніше Макрон піде «назад»: «Я думаю, говорити без будь-яких умов, що Росія може повернутися вже завтра, було б рівнозначно визнанню слабкості G7. Це було б стратегічною помилкою». «Необхідною передумовою для повернення Росії є знаходження рішення по врегулюванню кризи на Україні, на основі мінських угод».
Але причинами останнього повідомлення може бути все що завгодно. Наприклад, бажання Макрона проявити «європейську солідарність», після спілкування з Меркель і Борисом Джонсоном. Або – спілкування Макрона з Трампом, який вирішив потролити інших членів «поки-сімки», вказати на їх місце, коли все одно «продавить» рішення відновити Росію в G-8.
Або – причина в спілкуванні Макрона з Трампом, коли останній залишився дуже незадоволеним відсутністю видимого ентузіазму з боку Путіна і вже сам вирішив «відкотити назад» – у емоційного Трампа адже, як відомо, ще і «сім п’ятниць на тижні». Тобто причин для такого «відкату» Еммануеля Макрона може бути безліч, і не всі вони можуть бути пояснені строгим логічним аналізом ситуації.

Звичайно, більш звичні інші повідомлення. Наприклад, озвучені Борисом Джонсоном, і до тремтіння у всьому тілі про все переживає, давно “шкутильгає” і “покрякивающей” Ангелою Меркель, і «дуже веселим» президентом великої європейської країни”. Вони знову «заспівали хором», що проти такого повернення Росії, так як є відомі до неї вимоги – остання адже зовсім не хоче виконувати Мінські угоди за колишню Україну.

А ми, до речі, навіть знаємо, чому Росія не хоче. Крім причини як би головною формальною і абсолютно об’єктивною, яку вже тисячний раз можна озвучити: «Росія не є учасником Мінських домовленостей, а тільки їх гарантом». Але якщо всі інші учасники і гаранти хочуть нашої участі, то вони, напевно, «допросятся». Це як у Ростислава Іщенка, який в свій час дещо з іншого приводу, але теж цілком справедливо сказав, що якщо країну дуже сильно хочуть втягнути у війну, то, рано чи пізно, втягнутий.

А головні неформальні причини небажання Росією виконувати (точніше, змушувати виконувати) Мінські домовленості, напевно, ось ці: «Північний потік-2» поки не добудований – не запущений, і наші «підшефні» ЛДНР, зі своїми збройними силами, «схвалення» Шойгу поки не дочекалися, і останній все ще дуже зайнятий. Проте час йде і ситуація змінюється…

Повертаючись же до незгодним, тобто до Борису Джонсону, Ангелі Меркель і Зеленському, треба розуміти, що, за великим рахунком, ніхто вищевказану «трійку», з їх “марионеточностью” (нехай навіть сильно різного рівня), питати не буде. Господар, як відомо, один, а він своє побажання вже озвучив. Тим більше що, для тупуватих або сильно впали в “гіпноз інерції”, можна і повторити – Дональду не складно, адже він такий демократ! І взагалі, дарма, що стільки мільярдів доларів своїх особистих має, хлопець як би простий – що на думці, те й на язиці, ображатися не треба, та й марно.

Але якщо ще комусь треба розжувати, тут і Держдеп допоможе. Тому що дуже оперативно з’явилося повідомлення – до речі, теж про вимоги до Росії для повернення в G8. Правда, мені чомусь здається, що вищевказані представники двох великих європейських країн і однією як би великої, такими вимогами будуть спантеличені – де тут повернення Криму, де дотримання Мінських домовленостей?

“Росія повинна попросити про повернення формату «Групи восьми», заявив представник Білого дому. Рішення про відтворення подібного міжнародного клубу має бути прийняте на основі консенсусу, заявив він”. І якщо щодо консенсусу, точніше, як його швидко отримати, ми вже говорили трохи вище, то попросити…

Після цього мені раптом відразу, в зв’язку з вимогами Держдепу, знову русинський фольклор згадався. А саме анекдот, коли пристає Маріка (Маша) до свого Івану щодо «відомого» справи:

– Іванку, але попроси!

– Ой, відчепися!

– Але попроси!!!

– Але.., дай.

Маріка, досить роздягаючись:

– Ну, ти й мертвого уговориш!

Але тільки мені здається, що Росія не Іванко, а США не Маріка – хоча і є розуміння, що цим “винятковим” давно пора “умовити”.

А ще я впевнений, що ми цієї «доброзичливості» особливо вірити все одно не будемо (і тим більше розслаблятися), але подивитися подивимося. І – точно не попросимо…

P. S.

Як і передбачалося, Трамп «продавив» згода інших членів G7, причому, відразу взяв бика за роги»: а) «Учасники G7 погодилися не розголошувати деталі обговорення повернення Росії»; б) «Трамп підтвердив, що може запросити Путіна на наступний G7» (з повідомлень у ЗМІ після першого дня саміту).