Система освіти часто викликає у нас бажання покритикувати її. Не подобається навчальна програма, не влаштовує вчитель, смачно нагодували у шкільній їдальні… Проте розглядаючи картини старовинних майстрів жанрової живопису з різних країн, розумієш, що насправді шкільна освіта стрімко розвивається. Судячи з усього, бути школярем 200-300 років тому було дуже нелегко.
Вчителі та учні
Ще в Стародавній Греції «педагогом» – тобто «провідним дитини» називали раба, в обов’язки якого входило просто доставити дитя із знатної сім’ї до школи і привести його назад. Причому відомо, що на цю справу віддавалися зазвичай не найбільш сильні і спритні раби, які могли бути корисними в інших справах, а старі й каліки. Судячи з картинам фламандців, до XVII століття ситуація з досвідченими педагогічними кадрами, звичайно, змінилася, але не сильно. Освіта в той час вже було триступінчатим: у Голландії існували молодші школи, середні, які називалися «латинськими», і вищі навчальні заклади – університети. Якщо вчителі у середніх школах вже повинні були володіти хоч якимись знаннями, то в молодших класах вони часом навіть самі не вміли читати.
Ян Стін, «Школа для хлопчиків і дівчаток», 1670 р.
Саме ці школи оспівав у своїх полотнах відомий майстер жанрового живопису Ян Стін. На його картинах ми можемо побачити просторе шкільне приміщення і різновікових учнів. В молодшу школу послали дітей від трьох років, причому і хлопчиків, і дівчаток. Судячи з усього, основним завданням вчителя було не навчити їх чому-небудь, а просто не дати рознести школу. Недарма в Голландії існувала приказка: «краще Вже повз кузні пройти, ніж повз школи». Причому гасло «все найкраще – дітям» придумали значно пізніше, тому школи, особливо сільські, могли розташовуватися в старих стайнях чи сараях. Так як бажаючих справлятися з волаючою юрбою малюків було мало, а кваліфікації і знань від учителя особливих не було, то на педагогів «першого ступеня» брали і жінок.
Ян Стін, «Шкільний клас зі сплячим вчителем», 1672 р.
Така схема початкової освіти (один різновіковий клас і один вчитель) існувала у всіх країнах Європи, в Америці і в Росії. Вона збереглася без змін до XIX століття. Часто школа була одна на багато сіл, і хлопці змушені були ходити до неї за кілька кілометрів. Вчителі жили зазвичай при школі або по черзі в сім’ях учнів. Іноді вчителювали молоді дівчата, які здобули освіту, але тільки до заміжжя. Далі вважалося, що домашні справи вже не дозволять жінці повноцінно працювати.
Вчитися «потроху, чому-небудь і як-небудь»
Час занять, в залежності від країни та області, могло змінюватись. Так, у сільській місцевості безглуздо було збирати дітей на навчання влітку і восени – в найгарячішу пору маленьких помічників батьки просто не відпускали. Навчання довгий час вважалася «пустощами», а ось робота у полі чи на городі – це справжнє діло. Тому, доки урожай не був прибраний, школи навіть не відкривалися. Початок занять могло наступити і на початку зими. День «1 вересня» в нашій країні узаконили лише після 1935 року.
Йоганн Газенклевер, «Шкільний іспит»
А ось в Голландії для шкіл другого ступеня «канікули» становили, навпаки, лише місяць. Ті, хто вже приступив до вивчення латині і серйозно зайнявся каліграфією, яка в ті часи була найважливішим з умінь, працювали вже більш серйозно. Причому працювала школа весь день, з ранку до вечора, з двома великими перервами. Навчальний процес полягав у тому, що діти по черзі підходили до вчителя, отримували завдання і сідали його виконувати. Ось одна з арифметичних завдань того часу: «Дві людини купили в складчину вісім пінт вина і хотіли б розділити їх порівну. Але щоб розділити куплене вино на рівні частини, у них немає іншої заходи, крім однієї пляшки в п’ять пінт і іншого в три. Питання: як їм слід вчинити?»
Злочин і покарання
Судячи з картин, маленьких пустунів постійно треба було виховувати. Методи і знаряддя, що застосовуються для цього ми теж можемо в надлишку побачити на старовинних полотнах. Різки, лінійка, «стілець ганьби» чи наше, місцеве, – «на горох» – педагогіка в ті часи навіть не припускала виховання без тілесних покарань.
Пітер Брейгель Старший, «Осел в школі (Тупиця)», 1556 р.
В Голландії теж була пара своїх, особливих, прийомів. Один з них – це «вичісування». Вчитель за допомогою металевої гребінця швидко, але дуже болісно приводив у порядок шевелюру неохайного учня. А ось другий інструмент настільки часто зображується на картинах, що, ймовірно, він був таким же звичайним атрибутом вчителя, як пізніше – указка.
Ян Стін, «Сільська школа», 1665 р.
Ця дивна дерев’яна ложка» у руках педагога – paddle – лопатка для тілесних покарань. У перекладі це слово означає і лопатку, і весло. Били нею найчастіше по руках, але хлопчикам могло дістатися й по інших частинах тіла. Дівчаток же лупили тільки по долонях, так як жіноче тіло, створене для дітонародження, все-таки боялися зашкодити.
Basile de Loose, «Покарання»
До речі, пошуковий запит з цього предмету видав в результатах велике число сучасних варіантів «веселий» для прочуханки, що пропонуються на продаж. Правда, після невеликої заминки і роздумів про шляхи сучасної освіти, за агресивного дизайну цих виробів (чорна шкіра, заклепки), довелося визнати, що «новодел», мабуть, вже з іншої опери.
Адріан Ян сван Остаде, «Шкільний вчитель», 1662 р.
Шана і повага
Paolo Guidotti, «Новий учень»
Питання вчительських зарплат вже за традицією став таким болючим, як і якість шкільної освіти. Ще 200 років тому ця проблема вирішувалася просто – за навчання платили батьки. У сільських школах крім невеликого грошового винагороди було прийнято дякувати вчителі і «натурою» – тобто продуктами харчування. Причому ці «внески» також були регулярними. Окремо батьки забезпечували педагога і дровами на зиму.
Андре Анрі Даргелас, «Кругосвітню подорож»
Можна лаяти систему шкільної освіти скільки завгодно, однак доводиться визнати, що в усі часи головним все-таки залишається бажання дитини одержати знання, адже навіть з недосконалих середньовічних шкіл виходили талановиті вчені і просто грамотні люди.
Thanks!
Our editors are notified.