Шоу на Україні має тривати. Інакше казка закінчиться

Отже, виборча парламентська кампанія завершилася, ознаменувавши другий етап перезавантаження постмайданної влади. З нею пов’язували різні очікування, але, судячи за результатами екзитполів, особливих несподіванок чекати не доводиться

Згідно з опублікованими даними Національного екзитполу (конгломерату кількох провідних соціологічних служб) у Раду проходять п’ять партій: «Слуга народу» — 44,2 %, «Опозиційна платформа — За життя» — 11,4% «Європейська солідарність» — 8,8% «Батьківщина» — 7,4% «Голос» — 6,5%. Дані інших досліджень не надто відрізняються від Національного екзитполу. Як показує багаторічна практика, цифри опитувань на виході з виборчих дільниць досить наближені до прийдешніх офіційними результатами.

У кількістю відношенні це означає, що за партійними списками до Ради проходять близько 125 депутатів від «Слуги народу», «Опозиційної платформи» — 35 мандатів, «Європейської солідарності» — 25, «Батькившины» — 23, «Голоси» — 18. Плюс, зрозуміло, мажоритарники, які йшли на вибори під тими чи іншими партійними прапорами і що приєдналися до них за фактом обрання.

Вибори будуть визнані демократичними, незважаючи на те, що сотні тисяч українців, які проживають в Росії, фактично позбавлені права голосу, а партії лівого спрямування (наприклад, КПУ) до виборів взагалі не допущені.

«Українська демократія в дії надихає! Сполучені Штати разом з народом України очікують мирних, вільних і чесних виборів», — прокоментував події тимчасовий повірений США в Україні Вільям Тейлор, і особливо підкреслив хід своєї думки засвітившись з співаючим політиком Вакарчуком і заявившись на фуршет до Порошенка.

Демократії на дільницях дійсно вистачало з надлишком: голосуючі знімали труси, падали в непритомність, розривали і навіть їли бюлетені. У Бахмуті були викриті члени місцевої виборчої комісії, які підписали підсумкові протоколи заздалегідь, залишалося лише вписати ім’я призначеного переможця. Всього різних порушень МВС нарахувало до двох тисяч, але вони визнані несуттєвими в ім’я оприлюдненого Тейлором вердикту.

Основне в українському парламентському пейзажі видно неозброєним оком вже сьогодні: парламент буде представляти два непоєднуваних між собою берега (партії Порошенка і Бойко-Медведчука відповідно), а посередині велика «Зе»-болото з маслянистими вкрапленнями «Батьківщини» і «Голоси». Мчать з болота патріотичні завивання українському вуху звичні, але на гучне відлуння радикальних змін аж ніяк не схожі.

З тих, що пройшли в парламент політичних сил все трохи задоволені, і всі трохи розчаровані. «Зе» не зміг взяти конституційну більшість в парламенті, але в цілому встиг реалізувати кредит довіри, одержаний на президентських виборах; Порошенка вдалося прослизнути в парламент нового скликання, прикритися депутатською недоторканністю і отримати можливість продовжити посильно шкодити країні; Бойко-Медведчука вийшло, незважаючи на серйозний тиск, провести в парламент щодо проросійську політичну партію, що в умовах постмайданної України здавалося справою самовбивчим. Скукожившаяся, але вижила «Батьківщина» отримала надію на доречний торг, а стартував з нуля «Голос» увійшов до числа головних претендентів на участь у правлячій коаліції.

Набрана з мажоритарщиків друга половина парламентського складу посилить провідні фракції і визначить остаточну конфігурацію, наприклад, можливо зберуться в скромний «гурток за інтересами» депутати від «партії мерів». Прогнозовані дрібні прояви незалежності окремих депутатів, в тому сенсі, що від них нічого не залежить. Однак головним змістом виборів стане не сам склад Верховної Ради (підраховано, що до 50% його облікового складу стануть ті чи інші модифікації майдан-патріотів), але формується коаліцією уряд і заповнення тих чи інших вакансій, зокрема, на посаду генерального прокурора.

Загальна атмосфера в країні (та й сама можливість «української відлиги») буде прямо залежати від того, чи понесуть покарання довели країну до такого нікчемного стану — або ж вони продовжать гуляти на волі, накопичуючи сили для нового перевороту. Більшість «Слуг народу» складається з малодосвідчених людей, випадкових, не пов’язаних зі своєю політичною силою серйозними ідеологічними путами, тому питання маніпулювання ними завдання цілком посильне для досвідчених гравців по обидва береги зеленого болота. Кнопкодавство, особисті фінансові інтереси, ситуативні перебіжки і платні голосування є буденністю українського парламенту; припускати, що «Зе»-болото уникне спокус — надмірно оптимістично.

Процеси розкладання більшості будуть активізуватися по мірі падіння рейтингу самого Зеленського, неминучого з приходом холодів, коли коротка політична пам’ять українців повертається своєю думкою від передвиборних розваг до вивчення платіжок за опалення (у яких нічого не змінилося). До цього неприємного «моменту істини» панові Зеленському вельми бажано влаштувати ще одне шоу — перезавантаження місцевих рад. Як це буде оформлено не так вже й важливо: місцевий конституційний суд уже показав чудеса гнучкості, на блакитному оці приймаючи будь-які неконституційні постанови. Кожен новий мордобій у Київраді (або інших місцевих радах) наочно демонструє, що обрані на хвилі Евромайдана парубки в кріслах засиділися і пора повертати лжепатриотов в їхнє звичне тік.

Бажано — на тлі посадок «папєрєдніков», бо тільки так можна збити наступальну активність смертельно ображеного, устрашенного перспективою кримінального переслідування і від того особливо невгамовного пана Порошенка. Згуртувавши навколо себе неонацистську групу, спираючись на традиційно коротку пам’ять електорату, користуючись погіршенням економічної ситуації і незліченними помилками команди «Зе», він змусить її діяти в нав’язаній їм парадигмі, або просто спробує легким рухом руки скинути з трону випадкового — на його думку — скомороха.

В цілому ж, чекати чудес від нового парламенту не варто. Питання коаліції «Слуги народу» з «Опозиційною платформою» не варто (інакше вибух вуличних протестів проти «проросійського реваншу»), а всі інші варіанти коаліцій — лише продовження майданного курсу, спрямованого на аннигилирование України як незалежної та самостійної держави.

На жаль, питання миру і війни мало залежать від думки розсудливою частини України. Та й накопичилися в економіці за останні п’ять років проблеми настільки глибокі, системні і жалюгідні, що ніякий уряд з ними в найближчі місяці впоратися не зможе, а саме покращення свого рівня життя чекають і вимагають українці. Але то діло таке: з часів Евромайдана вимагали європейських пенсій, значить і ще почекають поки серйозні люди справою займаються.