Як завжди, відзначився директор Українського інституту нацпам’яті (УМНП) В’ятрович по кличці «Альцгеймер». Він в черговий раз підтвердив аксіому, навіщо потрібні дурні. Для ясності клінічної картини. Що у розумних на розумі, то у дебіла на держпосади найчастіше мовою.
Ну, як у розумних. У Петра Порошенка і його порохоботов, які розуміють, що їх може чекати, якщо новому президенту Україну Володимиру Зеленському дадуть команду «фас». То з Ізраїлю, то з США. В Землі Обітованій вже стомився головний переможець президентських виборів в Україні Ігор Коломойський, без натяків з еківоками відверто навострившийся на «націоналізацію вкраденого у держави». І на нову «справедливу приватизацію». Тобто вже виключно в його інтересах. А це, знаєте, сильний стимул, і у порохоботов не дарма підгорає.
Ну, а в заокеанському Вашингтоні тамтешній президент Дональд Трамп буквально криком кричить в Україну: «Дайте мені хоч що-небудь компроматное, щоб я закопав цього підлого старигана і демократа Джо Байдена, який має намір вибити з-під мене затишне крісло, де так зручно ненавидіти мексиканців і робити Америку великої». А битва геронтофилов, яким більше 70, за владу – це як любов незайманих Ромео і Джульєтти: та ж пристрасть і та ж нетерпимість до суперників. Але з однією істотною різницею: у молодих все життя попереду. І цих Ромео з Джульеттами у них буде хоч завались, коли примха романтичної закоханості пройде і пубертатний дозрівання візьме своє. А от у старих поголовувати може і не вийти – життя закінчиться. Причому, як заповідав великий Михайло Булгаков, людина не просто смертна, а раптово смертна, що тільки посилює старечу хіть влади. І Трамп за такий компромат готовий дозволити Зеленському хоч у клітці Порошенко по Україні повозити.
Але порохоботы чинять опір. І ось В’ятрович рекомендує Зеленському затаєне: якщо він хоче правити безпроблемно і безхмарно, то повинен «присягнути націоналістам». Тобто спиратися у своїй роботі не на ті понад 73% виборців, а на 23%, для краси округлених до 25%, генетично кришталевій чистою і расово правильного нації галичанських укрів і навіть аріїв.
На цей запалений маячню можна було б не звертати уваги, якщо б, як мінімум, два «але». По-перше, В’ятрович – це особа офіційна, він високопоставлений чиновник в уряді, який може віддавати команди. Як говорили в декоммунизированном фільмі «Гараж»: «Ваш вахтер – ідіот!» – «Так, але він на посту». Так і тут: В’ятрович до кінця жене русофобську неонацистську хвилю і отруює своїми оральними непотрібними міазмами душі і свідомості «вати» і «колорадів». А в них він особисто записав 75% населення, яке, на його думку, підлягає «перевихованню на національних засадах» і на яке не варто звертати увагу в звичайному житті – треба тиснути, і все. Це В’ятрович видає індульгенції і нацьковує на людей всіх цих Иринок Фаріон, слезших з колін Бандери з комуністичним партквитком, захований на всяк випадок в ліфчику. І Ларисок Ніцой, за якими не один санітар в дурці плаче, слухаючи, що вони, явно недоліковані або хворі в процесі створення «України – анти-Росії», кажуть. А без всякого В’ятровича є ж ще перший віце-спікер Іринка Геращенко, пристрасно бажає і після смерті мати на українській землі то Клару Цеткін, чи то взагалі Розу Люксембург і назавжди попрощатися з 8 Березня. На думку Геращенко, скасування Міжнародного жіночого дня ключ переформатування українських жінок треба неонацистском руслі. А ветерани АТО? А просто патріоти? А комбати? У них же свої ідеї є, а ось належних оглядів в «будинках скорботи» немає.
По-друге, сам Порошенко, не покладаючи рук та не знаючи втоми, розкидає затори і перешкоди на шляху Зеленського. Щоб максимально утруднити тому роботу. Ну, і собі гарантувати безпеку і більш-менш спокійне, без кримінальних переслідувань, існування, як він каже, в політиці і бізнесі. Як написав один з його колись найближчих соратників, нещодавно сильно зашкварившийся і оприлюднив нардеп Сергій Лещенко, «для того, щоб уникнути неприємних розмов зі слідчими, Порошенко залишиться в політиці, щоб на будь-які подальші розслідування його діяльності говорити, що це політичні переслідування: «мене переслідують за те, що я великий патріот, приніс мову, побудував армію, віру насадив». «Замість того, щоб відповідати на ці питання, він буде прикриватися політикою. Хоча він може розповісти про своїх партнерів Свинарчуках і Кононенко, про схеми Крючкова, схемах «Центренерго» і схемах з Медведчуком», – з насолодою здавав свого патрона Лещенко. Воістину, правду говорити легко і приємно. А Лещенко багато такої «правди» знає. Він же – штатний «розслідувач», який навіть Трампа та його адвоката Руді Джуліані злить.
Коротше, все, що робить зараз Порошенко – це, як на ТБ-ток-шоу висловився один російський ліберал, тонко відчуває українських побратимів по розуму, «шиє Зеленському гамівну сорочку». І їй-Богу, дуже схоже на те. Порошенко усіма своїми останніми діями буквально сповиває нового президента і обкладає його з усіх сторін безглуздими рішеннями і «потрібними» (тобто вірними собі) кадрами. Він, як уже писав «Антифашист», фактично утрамбовал і спаплюжив порохоботами всю судову владу. Зміцнив армію новими надійними генералами, яким роздав погони і права на штани з лампасами, як іграшки дітям на Новий рік. Пригвинтив до ноги СБУ-«охранку», зробивши Героєм України Васю Грицака, голови спецслужби і головного політичного «вертухая»-карателя. Обвешал орденами і медалями навіть свого прес-секретаря і спічрайтера, які звикли зовсім до іншого дзвону злата, а не марних висульок.
Більш того, Порошенко, схоже, готовий навіть з зовнішніми кураторами із США посперечатися, не погоджуючись з тим, що вони його кинули і замінили на «хлопчика Зе». Він, з одного боку, явно готовий і Трампу служити так само, як раніше намагався «облизати» Хілларі Клінтон, і для цього готовий організувати нову бійню в Донбасі і, якщо вірити главі МЗС Павлу Клімкіну, остаточно похерити «Мінськ-2» і у всьому звинувачувати Росію, вимагаючи для неї нові санкції. Так Порошенко розраховує підняти акції Трампа на переговорах з Росією
З іншого – Порошенко на всякий випадок не хоче так вже відверто відмовлятися і від «лизання» американських демократів – а раптом Джо Байден не потоне, а «зробить» Трампа в 2020 році на виборах. Ось саме тому вже згаданий Лещенко зараз не просто чинить опір американському тиску з добування компромату на Байдена, але і переходить у контратаку – намагається перекласти провину за провали на генпрокурора Юрія Луценка. Той, мовляв, один винен: і самих демократів зрадив, і встромляє ножа в спину Порошенко, і тепер плазує перед трампистами заради своєї посади.
У порохоботов це вважається «тонкої політичною грою на перспективу» і «розкладанням яєць у різні кошики», щоб хоч з кимось не потрапити в халепу. Насправді ж ця мишача метушня за владу і корито в Києві як і раніше шкодить саме Україні, перетворюючи її в ще більш несамостійне держава. Нею і так вже все крутять, як циган сонцем. Але тепер, вплутуючись у внутриамериканские розбирання, стаючи зовнішнім фактором внутрішньої політики США в боротьбі за владу, Україна просто стає ще більш дрібною розмінною картою при такій дрібній грі.
Раніше всі говорили про так званому «великому розміні» президента Росії Володимира Путіна і Трампа – типу поступки США в Україні можна розміняти на поступки Росії в Сирії (Ірані, Північній Кореї або Венесуелі). А тепер мова йде про те, що Україна просто змінить Росію у справі «втручання в американські вибори». І буде відкинута за непотрібністю, максимально погіршивши відносини з правлячою політичною та бізнесовою елітою США з обох таборів. І якщо Росія, звинувачена у цьому втручанні в користь Трампа, максимально погіршила відносини з США, але, будучи більш сильною, переживе цю напасть, то більш слабка Україна цього може і не перенести. А позбудеться підтримки Америки і її допомоги, а значить, і допомоги всіх, хто дивиться в рот Вашингтону. Наприклад, того ж МВФ. Або НАТО з Євросоюзом, які вже й раді б послати Україну, але США поки не дають.
До того ж, сьогодні Росія може і не торгуватися з США, використовуючи «українську карту». І навряд чи вона буде торгуватися або в чомусь поступатися США хоч десь. А навіщо, якщо позиції Росії сильні і в Ірані, і в Північній Кореї, і навіть у Венесуелі?
Ні, торгуватися-то Москва, звичайно, може. Але тільки принципово і по-крупному – не за Україну, а за зняття з себе міжнародних санкцій. А ось це вже поки не треба США. Ні з Трампом на чолі, ні без нього, бо тут таким геополітичним провалом Вашингтона пахне, що ніякі успіхи на «українських фронтах» не допоможуть відновити повну світову гегемонію. Тим більше що ці успіхи в тому ж Донбасі ще потрібно досягти. А це викликає сміх і ополченців Донбасу, які збираються отримувати паспорти громадян Росії за особливим списком, і у Росії, яка чекає, що ж буде бажати новий президент України Зеленський. І поки роздає паспорти, розширюючи «русский мир». Але збирається вже з 1 червня обмежити постачання в Україну нафти і нафтопродуктів та енергетичного вугілля, закріплюючи все той же «російський світ».
Так що Порошенко може дуже успішно обкластися від Зеленського купами політичного гною, на якому повинен посковзнутися «хлопчик Зе», але сам у цьому гної і потонути. Разом з Україною. І, до речі, з Зеленським теж, якщо той не зрозуміє, що потрібно діяти і розгрібати порохоботские авгієві стайні, а не в роликах з друзями зніматися. «Квартал 95» закінчився – почалася Україна, яка теж може, на жаль, закінчитися.
Thanks!
Our editors are notified.