«Свідомим» про вчора ще українських територіях

Колишній Україні в її нинішньому русофобском вигляді не залишать жодних територій

Днями побачив одне з виступів чергового київського політолога на телевізійному каналі NEWSONE, де, серед багато чого іншого, було сказано: “наш Головний супротивник сьогодні – ми не хочемо розібратися в собі і що таке Україна. А за 28 років не вирішено головне питання про межах радянської наступності: що взяти з собою обов’язково, а що відкинути – маються на увазі соціальні відносини, структура освіти і виробництва і т. д.

І ще – з приводу аграрно-сировинної моделі економіки. Це дуже небезпечна річ, так як не потрібні кадри для промисловості, літакобудування тощо, далі «минусуем» політехнічні інститути… А якщо не потрібні конструкторські бюро та інститути, то й середня школа теж не потрібна, профучилища…

І, виходить, що найбільша країна в Європі буде мати всього 15-20 млн. людей. У той час як у світі стільки перенаселених територій: в Азії, в Африці і т. д. Тому нам не залишать таку велику територію”.

Але тут і близько не спостерігається відповіді на головне запитання, чому сталася така страшна деіндустріалізація країни. Адже треба розуміти, – саме коли колишня Україна, в особі її влади та всіх державних інститутів, після держперевороту 2014 р. повністю “лягла” під Захід, то, на вимогу останнього, почала слухняно рвати всі економічні зв’язки з Росією.

У повній відповідності з “Асоціацією з ЄС”, колишня Україна відкрила свій ринок для товарів звідти, але ринок останнього так і залишився для неї закритим – квоти, обирані в перший же місяць (якщо не в першу тиждень), внаслідок їх “мікроскопічність”, можна навіть не враховувати. Тому і самі різні галузі економіки країни, зовсім переставши бути затребуваними, швидко почали “загинатися”.

А адже саме Україна після цього перевороту і стала «колишньої», перестала бути державою в повному розумінні цього слова. При тому, що з самого початку історії цієї території або її частин (в різні періоди по-різному називаються і до різних держав співвідносних), в основному вона була частиною Русі, потім Російської імперії, потім великий Росії-СРСР.

І вся економіка колишньої України, включаючи промисловість, ще недавно досить неабиякий, директивно була створена російським центром як частина російської-радянської економіки. Саме такий, і саме такої якості, саме таким технічним параметрам, допускам і нормативним актам, сертифікатами або іншими дозвільними документами.

“До моменту розвалу Радянського Союзу колишня Україна підійшла з дуже непоганими результатами. З виробництва нафти, газу і вугілля на кожного громадянина вона твердо утримувала друге місце в Європі. Країна робила космічні ракети, щороку десятками випускала великі пасажирські і транспортні літаки і десятками тисяч – верстати і сільгосптехніку.

У 1991 році на кожного українця припадало більше сталі, ніж на німця і француза разом узятих, зерна – втричі більше, ніж на середньостатистичного італійця, картоплі – в 1,5 рази більше, ніж на жителя Німеччини, Франції та Італії в сукупності».

Все, все це було створено силами величезної країни СРСР та взаємодії в її складі, але воно не дуже користується попитом в інших країнах-сусідах (хоча б давно вже збудованих тут ланцюжка «постачальник-покупець»). Тобто швидко переключитися від учора ще внутрішніх, радянських контрагентів на зовнішні, давно капіталістичні, майже неможливо.

Так, у виступі на NEWSONE правильно сказано у тому, що 52 мільйони населення Української Радянської Соціалістичної Республіки, за станом на 1991 р., були більш-менш затребувані для підтримки її народного господарства в працездатному стані і з досить прийнятною ефективністю. Але як тільки з “наданням нэзалэжности”, почали рватися коопераційні ланцюги, разом з втратою дуже важливою для кожного “впевненості в завтрашньому дні”, так і населення стало відчутно зменшуватися.

Але абсолютно неправильно інше – умови тепер категорично, принципово змінилися. Адже з початку 2014 р. глобального ворогові Росії Захід нарешті вдалося переформатувати колишній наш “осколок”, недодержава колишню Україну в Анти-Росію. Після чого, до речі, і втрати населення “пішли” вже катастрофічними темпами.

В результаті, в новій Анти-Росії-“бандерштадт” менше двох відсотків населення (“нацики” необандеровцы) тримають у вузді все інше населення, допомагаючи його зомбувати русофобією і штовхаючи на війну з Росією. І навіть новий президент Зеленський, який отримав небувалу підтримку населення на останніх виборах, 73% з числа тих, що проголосували, не може з ними впоратися. Тобто країна перетворена і зброю в руках вищевказаного злісного ворога, і в плацдарм, ворожий Росії і всім російським.

Ще 4 роки тому Ростислав Іщенко, хоч і прив’язці до дещо інших подій, правильно сказав: “Зараз пізно сперечатися, потрібна нам Галичина чи не потрібна – треба убезпечити наші тили від української влади, якій війна потрібна як повітря. А сидячи на будь-якому клаптику решти української території, нинішня влада буде претендувати на право представляти всю Україну, претендувати навіть на Крим”.

Тобто наявність поруч з нами Анти-Росії стратегічно для нас абсолютно неправильно і дуже шкідливо. Росія на тривалому історичному проміжку цього точно не потерпить і, рано чи пізно, цей ворожий плацдарм буде знищений.

Тому можна дуже відповідально заявити: “Колишньої Україні, в її нинішньому русофобском вигляді, росіяни Новоросії, Україні, Білорусії, Росії, Підкарпатської і навіть Галицької Русі, не залишать жодних територій!”.