Те, чого не розповість Захід: світ в епіцентрі війни еліт

Роль Росії в «невидимому» конфлікті за людство

Ідеологія і менталітет — два надзвичайно важливі поняття. Без розуміння кожного з них складно заздалегідь визначити вчинки держави на світовій арені. Теж стосується поведінки простих людей — якщо суспільство дивиться на події «очима» ворожого держави, значить автоматично веде себе в інтересах цієї країни. А враховуючи, що Вашингтон і Лондон за роки гегемонізму зуміли створити достатній «пласт» прозахідних людей, цілі країни дивляться на події з англосаксонської точки зору. Простіше кажучи, не помічають «непотрібних» речей…

До 2016 року при владі в США транснаціональних еліт система американської держави керувалася ідеєю глобалізму, тобто планами стрімкого переплетення зв’язків між членами міжнародного співтовариства, економік і корпорацій. Однак таке положення речей посилювало протиріччя, оскільки «кріпак» характер цих взаємин, національні еліти кожної окремої країни брати не хотіли…

Фінансові, університетські, промислові, військові та інші кола незалежних держав не бажали ставати безправними філіями капіталу, але поки інструментом тиску виступав Білий дім, протиставити цьому було, по суті, нічого.

Китай — погодився стати частиною цієї системи ще на рубежі 1980-1990 років, і в результаті у світі залишилося дві виступають проти сили. Першою з них, зрозуміло, була Москва, а ось другий, як би парадоксально це не звучало — виявилася сама Америка.

Справа була в тому, що як тільки в економіці і на «російському фронті» стався перелом, а позиції транснаціональних еліт різко ослабли, державники США на місцях вирішили здійснити реванш. У підсумку, на виборах президента в крісло керівника сіл їх ставленик.

За результатами своєї перемоги Дональд Трамп першим ділом озвучив позицію національної еліти і заявив, що міжнародний капітал повернув свої погляди на Америку, і, якщо внутрішні кола США не згуртуються навколо нього, проблеми світової економіки вирішаться за рахунок їх кишень. По суті, це було оголошенням війни, а тому результатом становища стала почалася в 2016 році закулісна антитрамповская кампанія.

З одного боку, в цій битві брали участь старі міжнародні кола, чий капітал є глобальним. Це означало, що активи таких компаній і сімей не пропали з «зникненням» Америки. Сили ж, які перебували з протилежного боку, навпаки, втрачали все, якщо поняття держави і гегемонізм йшов в історію.

Боротьба досі є непримиренною, оскільки перші бажають ліквідації національних держав і зрощування їх економік, соціумів і населення з транснаціональними корпораціями, а другі хочуть збереження нинішнього варіанту співіснування систем. Або переформатування, але із збереженням верховенства Америки.

Глобалісти роками рухалися до створення єдиної структури наднаціонального Уряду, в той час як «місцеві» кола лише вимушено вбудовувалися в цей процес. Для останніх, зникнення суверенних держав означало катастрофічні наслідки, але до 2016 року, ні у кого не було альтернатив.

Іншими словами, в основі нинішнього стану речей і міжнародних протиріч, неоднорідність зовнішнього поведінки США і дивовижної внутрішньої чвари неподільних раніше частин, лежить яка ведеться у Вашингтоні невидима кампанія. Глобальний конфлікт олігархії наднаціонального формату і олігархії окремих суверенних «національних» частин.

Перші хочуть руйнування інституту держав, підпорядкування опонентів і вилучення їх власності, а другі, заручившись допомогою незалежних урядів — намагаються цього уникнути.

Конфлікт розколює сили і всередині кожного окремого державного апарату, що прекрасно видно на прикладі Росії, зважаючи конфлікту глобалістів-лібералів, які хочуть розвалити країну і державників-силовиків, які виступають за зміцнення суверенітету.

До моменту виборів президента США вже йшлося про фінальному етапі політичної, економічної та ідеологічної експансії, і в ній сили глобальних еліт вперше натрапили на серйозний рубіж.

Раніше, в якості такого непереборного форпосту на шляху капіталу виступав СРСР, тепер же цю роль взяла на себе Росія. Це багато в чому пояснює спочатку дружній тон перших місяців «трамповской» Америки, а також те, що противники американського президента за три роки зробили все, щоб не дати йому здійснити зближення.

Позиції національних еліт і Володимира Путіна ситуаційно збігаються і це категорично не подобається представникам транснаціональних кіл. Перші хочуть нейтралітету Москви в конфлікті Вашингтона проти Китаю, другі — її повної і беззастережної самоліквідації.

Перші, з кінця 80-х років бачать Китай частиною нової системи устрою світу, де все заздалегідь поділено — є області виробництва і галузі видобутку сировини, регіони споживання та регіони утилізації зайвого населення, території-курорти і території-благоденства, сектору з високим достатком і «мурашники» не мають доступу до технологій.

А крім того, на даному етапі вони бачать ЄС єдиним, оскільки звикли керувати ним через наднаціональні інструменти Брюсселя. Трамп ж, і стоять за ним кола, бачать Євросоюз і Китай конкурентами своїй державі, і з їх точки зору, від другого як можна швидше потрібно позбутися, а першого — розділити.

Іншими словами, протиріч накопичилося багато, але ключовим є питання наявності суверенних держав.

На боці Москви виступає та частина національної олігархії, яка розуміє, що ресурси Росії, у разі втрати незалежності у неї відберуть. Також до Кремля примкнули противники глобалістів світового рівня з цілого ряду інших держав. Цим можна пояснити відносно слабкий вплив санкцій на російську економіку, при тому, що аналітики США, часів адміністрації Обами, обґрунтовано оцінювали перспективи рукотворного обвалу цін на нафту і фінансового тиску, як фатальну.

Клеймо конспірології в даному питанні недоцільно, оскільки не виправдовує сама себе. За даними видання Fortune, близько століття є своєрідним списком Форбс, але для найбільших компаній, провідні світові транснаціональні корпорації акумулюють в собі більше 50% світового промислового виробництва, близько 70% міжнародної торгівлі і 80% усіх патентів і ліцензій на нове обладнання.

На сторожі інтересів цих фірм коштують ПВК, а також ціла армія політичних лобістів. Саме останні, будучи раніше високопоставленими політиками і чиновниками країн і міжнародних організацій, коригують роботу своїх колишніх колег.

Нескладно зрозуміти, що 1% жителів планети має у своєму розпорядженні більше активів, ніж 99% інших, теж не позбавлені честолюбства, а значить, майже напевно роблять непублічні кроки по конвертації своїх можливостей у вплив. Якщо ж врахувати, що це почалося далеко не вчора, то тавро конспірології виглядає недоречним.

Хто сьогодні сильніше, велика частина держав або кілька ТНК — секрет Полішинеля. За оцінками ООН, за період з 2016 по 2030 рік в світі із-за убогості й хвороб помруть близько 70 млн дітей, однак при цьому за вдвічі менший період з 2000 по 2016 рік, число доларових мільярдерів зросло з 322 до 1810.

З цього цинічного співвідношення прекрасно видно, що капітали викачуються з слабких національних держав на користь сильних транснаціональних корпорацій. Причому прибуток цих фірм куди вище, ніж материнських країн, в яких зафіксовано їх юрисдикція. В їх казну вони віддають лише мінімальну частку своєї вигоди у формі податкового обкладення. Отже, вплив на процеси з боку глобальних еліт всі ці роки лише наростала, як, власне, і їх можливості.

Остаточно підминати під себе світову політику та економіку, відкрито нехтуючи інтересами людей і народів, власникам транснаціональних корпорацій заважає лише незалежність і самостійність ряду держав, в меншій мірі — принципи міжнародного права. Не випадково, російський президент на кожному своєму виступі відстоює саме ці перераховані вище аспекти.

Кордони і національні закони відчутно гальмують капітал «об’єднання» всього людства, тому прямо зараз атака на наш суверенітет лише зростає.

Перетворення Росії в сильну державу три десятиліття стримувалося західним глобалізмом і протягом усіх цих років тиск тільки збільшувалася. На щастя, в період з 2000 по 2016 рік, тенденцію вдалося компенсувати, а до теперішнього часу злегка ослабити.

У нинішньому конфлікті Росія виступає в якості лідера національних держав і виконує функцію експортера стабільності, але при цьому на елітарному і низовому рівні країна працює не одна.

Тим не менш, у відношенні західних ситуаційних партнерів не варто плекати ілюзії. Прагнучи підірвати глобалізм зараз, завтра, або в будь-який інший момент вони можуть легко передумати. Як, втім, і встромити ніж у спину, при перших ознаках слабкості країни.

Немає такого вчинку, на який би не пішов капіталізм заради прибутку, але навіть у цьому випадку у Росії є друзі – ВКЗ, Армія і Флот. А цього як показує практика — вже достатньо, якщо керівництво країни у своїй діяльності слід національно-державним інтересам.