Новий президент України Володимир Зеленський за 10 днів до виборів у Верховну Раду зробив блискучий тактичний хід – подзвонив до Москви президенту Росії Володимиру Путіну і… додзвонився. Пощастило. Його попередник Петро Порошенко з літа минулого, 2018 року, спілкувався в Москві лише з автовідповідачем.
Тому що в Кремлі не тільки нудило від такого співрозмовника. На ньому просто поставили хрест як на можливого партнера-переговірнику, здатну адекватно сприймати події і вибудовувати двосторонні відносини, виходячи не з наказів зовнішніх кураторів з-за океану, а з українських інтересів.
Зеленському пощастило більше: на нього в Кремлі ще сподіваються. Ну хоча б на те, що «хлопчику Зе» хтось розповість, яку свиню, дипломатичну, але вкрай небезпечну, підклав йому «дядечко На» з подачі «дядечка Сема». Я маю на увазі те, що з подачі Порошенко і його глави МЗС україни Павла Клімкіна був денонсований так званий «Великий договір» про дружбу, партнерство і співробітництво між Україною і Росією від 1997 року.
Приймаючи цей документ у 1997 році, президент Росії Борис Єльцин, вимовив знамениту фразу-формулу двосторонньої дружби: мовляв, кожен росіянин повинен починати свій ранок з думки про те, що добре я зробив для України. Єльцин то в силу старих комуністично-інтернаціональних переконань про народи-братів, то вже цілком прагматично розумів, як Україна важлива для Росії. Геополітично. Адже пожежу в Україні – це вогонь на порозі або навіть в сінях Росії. Саме так сьогодні і відбувається, коли в Москві єльцинську фразу, схоже, забули і потрапили в плані іншого словосполучення з геополітичним підтекстом «та куди вони від нас не подінуться». А колективний Захід на чолі з США в 2004 році невдало, а в 2014 році більш успішно, госпереворотом, спробував переманити Україну і відвести її від Росії. Більш того, перетворити в злобного агресивного і русофобского сусіда, мета життя якого – гадити Росії і відволікати її сили і ресурси на негідний об’єкт. І сманил, і перетворив, і продовжує культивувати і розпалювати війну на українському південно-сході, у Донбасі, змушуючи і Росію підтримувати самопроголошені республіки – ДНР і ЛНР – і тим самим давати привід для всіляких міжнародних санкцій проти себе.
Війна в Донбасі – це чиста формальність для санкцій: вони по-любому були б введені для ослаблення «ворога», бо Росія набирає силу, а це нервує США. Але для України і Росії безпосереднє значення має саме відсутність будь-якого двостороннього документа. Який гарантував недоторканність і непорушність кордонів між двома державами. У «Великому договорі» це було записано, а зараз, після денонсації зазначеної від Порошенка, Україна Зеленського стоїть перед Росією, як «голенькая». Тобто абсолютно незахищена навіть дипломатичної формальністю. А Росія вже прийняла від України відколовся Крим, і туди ж, в Росію, готові піти і багато в донбаських ЛДНР.
А у Зеленського, який проголосив світ в Донбасі своїм пріоритетом, до того ж є серйозні конкуренти на російському напрямку. Це лідери партії «Опозиційна платформа – За життя» («ОПЗЖ») Юрій Бойко та Віктор Медведчук, які їздять у Росію. Як до себе додому, і домовляються за спиною офіційної влади (читай – Зеленського) і про зниження ціни на газ, і про світ в Донбасі, і про обмін полоненими і заручниками, і навіть про повернення української продукції на російські ринки. Буквально днями Бойко, Медведчук і компанія зустрічалися з російським прем’єром Дмитром Медведєвим і «терли» саме ці теми. А перед цим Медведчук взагалі вступив в контакт з лідерами ЛДНР і зміг звільнити і вивезти в Україну чотирьох військовополонених. Як би показуючи приклад: роби, як я.
І Зеленський вистрілив ще вище – зателефонував Путіну і теж обговорив з ним питання саме світу в Донбасі і обміну полоненими «всіх на всіх». У всякому разі, так доложились людям про це розмові прес-служби обох президентів. І це добре, це добрий знак.
Однак, на мій неосвічений погляд, Зеленському слід пильніше звернути увагу на дві обставини. По-перше, на те, що керівники говорили про можливості співпраці з Україною. Путін, як відомо, сказав, що предметно вести розмову про це з тим же Зеленським потрібно буде тільки після дострокових парламентських виборів 21 липня і після того, як стануть відомі їх результати і буде сформовано уряд країни. І фактично те ж саме Медведчуку і Бойко повторив Медведєв: будемо говорити предметно, коли Зеленський точніше позначить свої курс і орієнтири і доведе, що може їм слідувати.
Тобто, і на зустрічі з Медведєвим, і по телефону з Путіним, звичайно, могли бути якісь таємні домовленості не для людських вух. Але чисто формально, на людях, Кремль не поспішає розкривати обійми перед колишніми «братами», які раптом сказилися, назвалися «небратьями» і повели себе відповідно. Ну, щоб знову і з Зеленським не потрапити в халепу. Як з Порошенком або ще раніше з Віктором Януковичем або навіть Леонідом Кучмою, які присасывались до російським «ништякам», доїли «старшу сестру» собі на кишеню, але тримали при цьому смачну дулю в кишені.
По-друге, Зеленський повинен розуміти і або хоча б вже на президентському посту зрозуміти, що в російському істеблішменті щодо України існує, як мінімум, три підходу. Перший – найпростіший: послати Україну і не звертати на неї увагу взагалі, мовляв, нехай гниє і сама розкладається до повного самознищення. Сьогодні це вже не актуально, бо в Москві всі розуміють, що з України можуть виростити серйозного ворога, з яким доведеться вошкаться. Але мало як карта у геополітиці ляже?
Другий – частина російських політиків налаштована більш активно примушувати Україну до світу. І, зокрема, чи визнати ЛДНР і відвести їх з України по кримському сценарієм. Або взагалі довооружать ополченців донбаських республік до потрібної кондиції і нанести Києву нищівну військову поразку, змусивши його таким чином на підписання потрібного світу. Багато «патріоти» в Росії взагалі говорять про пряме втручання Росії у війну в Донбасі – для захисту «своїх» і всього «російського світу». Або, на худий кінець, змусити Київ таки беззастережно і без будь-яких вилучень виконати «Мінські угоди-2», стати федеративною республікою і мати у своєму складі два – як мінімум! – проросійськи налаштованих суб’єкта. А то й більше, якщо Росія зможе вибудувати успішну співпрацю і з іншими областями української «Новоросії».
Третій – залишити все в Україні, як було при Порошенко, стимулювати її розвал і деградацію, довести країну до тотальної катастрофи, показати всі тяжкі наслідки такого розвитку подій для Європи і всього колективного Заходу і домовитися. З Заходом ж. Або про розділ України, або про перехід її під міжнародний контроль, або про відхід під російське крило.
По-любому для Росії це додаткові навантаження на держбюджет і витрати, але, схоже, така вже її геополітична «карма» – Україна з її кордонів нікуди не дінеться. І українські проблеми у вигляді біженців, нелегальних трафіків всяких гидот, хвороб і епідемій, криміналу – теж. І ви не повірите, але так здається, що в Росії схиляються до третього варіанту. Як самому повільному і передбачає гарантійні домовленості з Заходом, наляканим крахом України. У всякому разі. Саме такий висновок приходить на думку, коли бачиш, як багато хто в Росії, «топили» і продовжують негласно «топити» за Порошенка і активно обливати брудом і недовірою Зеленського. Особливо на головних телеканалах і телешоу, які багато в чому формують російську громадську думку. А Порошенко цим користується і готує реванш, до якого багато хто, на жаль, готові і в Москві. І їх як би «емісари» в Україні у вигляді тієї ж «ОПЗЖ», вожді яких – «нічні партнери» екс-президента, вони при ньому були дозволеної опозицією» і таємно бігали на узгодження спірних питань до нього в адміністрацію. Це зараз вони – затяті антипорохоботы. А всі попередні п’ять років разом з Порошенком так «йшли у Європу з майдану», який і допомогли організувати у 2014 році, зрадивши Януковича, що аж бігом.
Всі ці російські підходи – «міни сповільненої дії для Зеленського однозначно. І все ж, нагадую, подзвонив Путіну. І тактично перехопив ініціативу у вождів «ОПЗЖ». І тепер залишається тільки чекати: залишаться для Зеленського контакти з порожнім ним стане лише передвиборчою технологією для того, щоб «збити опонентів з електоральної хвилі» і мобілізувати їх голоси на свою користь, або ж він серйозно готовий вибудовувати відносини з Росією на новій основі? Часу в нього обмаль – ні Порошенко з порохоботами, ні Москва, ні Захід не дрімають. І їх для Зеленського вже троє, це навіть більше, ніж Сцилла з Харибдою для Одіссея — тут більш серйозно і изворотливо «крутитися» потрібно. Ну, щоб країну не втратити, якщо, звичайно, Зеленський ставить перед собою таке завдання.
Thanks!
Our editors are notified.