Україна: Чому нам треба готуватися до війни

Вибори Зеленського нагадують початок епохи Гітлера в Німеччині. Тільки от фюрером будуть інші люди

Політичне ралі на Україні приймає все більш несподіваний малюнок. Коли Зеленський йшов у президенти, всі були впевнені, що це майбутній Господар і Головнокомандувач. Зеленський переміг з оглушливим перевагою над Порошенко, і це давало підстави вважати, що у нього будуть козирі на руках. Але несподівано для всіх сценарій змінився.

Якщо хтось думає, що на Україні все вирішує президент, той помиляється. Якщо хтось вірить, що все вирішують українські олігархи, той помиляється. Якщо хтось думає, що все вирішує посол США, то не знає всієї правди. У США все вирішують олігархи американські. І тільки потім їх прикажчики типу президента США і інших маріонеток спускають по ланцюжку отримані вказівки на рівень послів, а ті вже доводять накази до олігархів і президента України.

Одним із таких передавальних ланок, набагато перевершують по силі президента США, є Світовий банк. Це Генеральний штаб світової фінансової аристократії, а Сату Кахконен (це жінка, якщо хто не розуміє у фінських іменах) – це офіцер-дорученець по лінії Україна-Білорусь-Молдова в статусі директора з цього напрямку. Її штаб-квартира в Києві, а не де-небудь. Це вам не посол США, це смотрящий від головного Господаря України. Так і США теж.

Так от ця пані, яка все життя пропрацювала у Світовому банку за різними напрямками, пише лист Курту Волкер, де орієнтує його в тому плані, що Україна при Зеленском повинна бути парламентською республікою, а прем’єр-міністром має стати Аваков. Тому що він по всіх відповідна перевірка і залізно керована фігура, а от Тимошенко – фігура небажана. Вона здатна створити “ексцес виконавця” – вийти з-під контролю.

Можна сказати – де Всесвітній банк і де проблема політичної системи України? СБ – це проблема економіки і боргів, виконання указів МВФ, але політичний лад на Україні – це тема Держдепу. Майка Помпео або в крайньому випадку віце-президента Майка Пенси. З якого боку тут СБ?

Такі питання розумні люди не ставлять. Як кажуть в Одесі, якщо пристав говорить “сідай”, як-то незручно стояти. Дама зі складною фінської прізвищем говорить не від себе, а від тих, хто в США робить президентів. І для Волкера це важливіше, ніж директива Трампа. Ми можемо сказати точно – Зеленському влади не бачити, як своїх вух. Директора СБ не говорять в порожній простір, вони завжди говорять один раз. Перший раз буває і останнім. Два рази вони не повторюють, і поки не було безумців, здатних їх не почути і не виконати почуте.

Курс на парламентську республіку – це логічна стадія забезпечення контролю США над елітами України. З одного центру сили виникне кілька, які негайно набудуть між собою запеклу гризню. Прем’єром буде медіатор, посередник між олігархатом і СБ. А точніше – посильний. Він буде спікером, озвучивающим кланам вищу волю. Це вже не двовладдя – це багатовладдя. А точніше, безвладдя.

Партії будуть піч як пиріжки, нові замінять старі, викинуті на смітник, Зеленський буде носити дорогі костюми, зображати європейця, приймати вірчі грамоти від послів і робити різні заяви на публіку. Коломойський буде вирішувати питання сам, а якщо далеко зайде, його поправлять старші товариші через перекладача. Словом, Зеленський зловив не влада, а ілюзію.

Український політичний концерт все більше переходить в какофонію. Однак це означає посилення влади США на територіях України, Грузії, Молдови та прагнення посилити контроль над Білорусією. Цілі Заходу – відірвати до 2035 року повністю Росію від Білорусії і з допомогою України і Грузії спровокувати там прихід до влади націоналістів і військове зіткнення з Росією. Коли-то щодо України таке вважалося маячнею. Зараз це реальність, Не варто і щодо Білорусі повторювати українські помилки.

Саме в контексті глобального майбутнього протистояння Заходу і Росії слід розглядати те, що відбувається сьогодні на Україні переформатування політичної системи в бік руйнування президентської вертикалі влади і створення маріонеткової структури у вигляді конфлікту кількох центрів влади.

Навколо Росії формується непроникний санітарний кордон, і справа зовсім не в Порошенку, Зеленском чи Коломойського. Справа в тому, що парламентська Україну буде більш підконтрольна Захід, ніж президентська. Міняти прем’єр-міністрів легше, ніж міняти президентів.

Зеленський викликав в українському політичному концерті деякий збій ритму, своєрідну синкопу. Перенесення акценту з сильної долі на слабку, якої він сам є. Українська державна какофонія переходить в кодом, фінальну частину.

Розвал української державності ціною провокування загальної війни з Росією стає головною метою існування України. В цей фронт старанно й наполегливо втягують Грузію, Молдову та Білорусію. Ухилення від виклику означає поразку Росії, а його прийняття – довгу облогу і набагато більш великі санкції. По суті, повну економічну блокаду.

Ось з якою метою затіяні нинішні політичні інтриги на Україні. Ми стоїмо на порозі дуже серйозної перспективи війни. І чим ближче до 2024 року, тим вище ця ймовірність. Дрібні кроки роблять рух непомітним, і тому поріг сприйняття загрози спить.

Ми прокидається тільки коли в 4 години ранку без оголошення війни армади танків і літаків вторгаються в наші межі від Бугу до Чорного моря. Повзучої експансії ми не помічаємо. Дозволяємо собі відволікатися на всякі дрібниці і чвари. Насправді в повітрі все виразніше пахне порохом. Війна буде, але не така, до якої ми готуємося. У цій війні вороги готують нам пастку. Хочуть перетворити нашу силу слабкість. Він вірять, що у них це вийде.

В теорії Шарпа це називається “перетин риси”. Вони перетнуть, ми відповімо, і тут нас почнуть душити економічними ембарго. Потенціалу в ізолювання нас у них вистачає, і якщо ми втягнемося в військові дії, а ми не зможемо не втягнутися, якщо нам їх нав’яжуть в інший, не нинішній обстановці, то шанси Заходу стають цілком реальними.

Применшувати загрозу не варто, шапками в черговий раз закидати не вдасться. Головне наше поле бою зараз – економіка. Відступати нам нікуди, позаду не тільки Москва. Вся Росія знову на облоговому положенні. Згадайте, як 21 червня 41-го року ніхто не вірив в початок війни. Міста і села жили як зазвичай. Напередодні 9 травня нам треба дуже серйозно подумати над усім, що відбувається.

Безтурботне час закінчився. Небо України затягнуте димом, і це дим війни. І несе цей дим в наші межі. Вибори Зеленського президентом – це поріг часів, як вибори Гітлера канцлером. Тільки от фюрером буде не Коломойський і не Аваков. Хоча їх можуть призначити на цю роль. Колективним фюрером буде Світовий Банк. Українська какофонія все більше лунає скреготом танкових гусениць в ленінградської симфонії Шостаковича. Тільки тепер блокада загрожує всій Росії. Так треба розуміти ті процеси, що викликають у багатьох з нас глузування. Насправді все дуже серйозно.