Венесуела: 240 ракет С-300 готові зустріти зграю «Томагавків»

Є у армії Ніколаса Мадуро можливість зупинити американську агресію

У Венесуелі триває активна підготовка до війни. «Потрібно бути готовими до того, щоб захищати батьківщину зі зброєю в руках, якщо коли-небудь північноамериканська імперія наважиться зазіхати на цю священну землю», — заявив Ніколас Мадуро, виступаючи перед військовослужбовцями в штаті Кохедес. Схоже, що це «колись» тепер вже не за горами, країна впритул наблизилася до необхідності відбиття зовнішньої агресії.

Що почалися в січні бурхливі політичні події через деякий час почали затухати. Американський план кольорової революції у Венесуелі не спрацював. Проте в запасі у США був наступний крок — військова інтервенція, в результаті якої повинен бути повалений президент країни Мадуро.

І тут теж існує сценарій, випробуваний в цілому ряді країн. Гуайдо, неспроможний лідер опозиції, на початку травня став активно говорити про те, що в сформованій ситуації необхідна інтервенція. Лише вона здатна покласти край «злочинному режиму Мадуро» і змінити в багатостраждальній країні «тоталітаризм» «демократією».

Зрозуміло, у Вашингтоні на цей «крик про допомогу» вже зреагували. Правда, поки тільки словесно. Держсекретар США Майк Помпео заявив, що розглядаються будь-які варіанти подальших дій у Венесуелі. А щоб ніхто не сумнівався в тому, що Штати готові піти на крайні заходи, він сказав, що російські зенітно-ракетні комплекси, що знаходяться на озброєнні Венесуели, не завадять США провести військову операцію проти Мадуро.

Риторика досить архаїчна. Вона відображала реальність на початку століття, коли ніщо не заважало авіації США за підтримки армій країн-сателітів, наносити удари по Афганістану та Іраку, у яких не було жодної підтримки ззовні.

Однак у Сирії стався облом. Прийшла на допомогу урядовим військам Росія довела, що американська авіація не настільки й могутня. І що американські пілоти не схильні ризикувати життями, підкоряючись примхи вашингтонських мудреців.

Штати розуміють тільки силу. І нарвавшись на гідну відсіч, роблять від воріт поворот.

Так наскільки справедливі слова Помпео про те, що російські ЗРК — це не привід для занепокоєння американських пілотів?

Попередній президент Венесуели Уго Чавес залишив країні, мабуть, найсильнішу в Латинській Америці армію. Цього вдалося досягти завдяки двом обставинам. По-перше, у зв’язку з величезними нафтовими запасами країна могла закуповувати необхідне для сильної армії озброєння. Причому тут слід виділити два періоди. Спочатку, коли у Каракаса були нормальні відносини з «цивілізованим світом», закуповувалося натовське зброю. Саме тому, наприклад, у ВПС Венесуели широко представлені американські військово-транспортні літаки, а також винищувачі F-16. Є також британська, французька, ізраїльська військова техніка. І не можна сказати, що до цього моменту вона сильно застаріла морально.

Чавес, енергійно розірвавши відносини з США, став економічним і військовим партнером Росії. А також Китаю. Почалися закупівлі російського озброєння. Причому, якщо Штати гнали до Венесуели товар «не першої свіжості», то Росія надавала Каракасу вельми актуальне озброєння.

Правда, через деякий час, коли у Венесуелі стало туго з валютою, поставки російського озброєння сталі або бартерними, в обмін на нафту, або в рахунок великих довгострокових кредитів. Політичного партнера в Латинській Америці вирішили підтримувати собі в збиток. Правда, він не такий і великий. З 2005 року по 2017 рік було поставлено озброєння на 11 млрд. доларів. Починаючи з 2009 року, було надано кілька кредитів на загальну суму 6,2 млрд. На даний момент борг становить 3,1 млрд. Його необхідно погасити до 2027 року.

При цьому Росія і Венесуела досить наочно демонструють своє військово-технічне співробітництво. Так, у грудні минулого року для участі у спільних військових навчаннях (саме так був названий цей «військово-дипломатичне» візит) прибули два стратегічні ракетоносці Ту-160 і важкий військово-транспортний літак Ан-124 «Руслан».

Так що і в «дороссийский» період, і «нове» у країні був накопичений значний військовий потенціал.

Найпотужнішим засобом протиповітряної оборони є три дивізіони мобільного ЗРК С-300ВМ «Антей-2500» на гусеничному шасі (за класифікацією НАТО — «Гладіатор»). Комплекс є єдиним, тобто призначений для захисту військ на марші. Однак нормальним чином він може вбудовуватися в систему ППО, охороняючи фіксовані ділянки території країни та розташовані на ній об’єкти. Саме такий варіант використання даного ЗРК і реалізований у збройних силах Венесуели.

З-300ВМ здатний перехоплювати все, що літає — літаки, вертольоти, крилаті ракети, балістичні ракети малої і середньої дальності. При цьому радіолокаційна «невидимість» літального апарата не має для комплексу принципового значення — він здатний працювати з цілями з ЕПР порядку 0,02 кв. м. Саме таким значенням ефективної площі розсіювання реально (а не в рекламних проспектах) мають новомодні літаки-«невидимки».

До складу ЗРК входять три РЛС різного типу, що дозволяє підвищити оперативність і достовірність виявлення повітряних цілей, а також збільшити точність наведення на них ракет. Інструментальна дальність РЛС кругового огляду «Огляд-3» з фазованими антеною ґратами досягає 330 км. Винищувачі виявляються за 200-250 км, бомбардувальники і літаки АВАКС — за 300 км. Є станція секторного огляду «Імбир», яка сканує простір у двох площинах зі швидкістю процесів, що протікають в напівпровідниках. Це досягнуто за рахунок не механічного, а відхилення електронного променя і по вертикалі, і по горизонталі. І, нарешті, є багатоканальна станція наведення ракет. Крім цього кожна пускова установка має свою РЛС підсвічування мети. Боєкомплект одного дивізіону — 80 ракет, трьох — 240.

З літаками і крилатими ракетами протиракети З-300ВМ (їх дві — 9М82 і 9М83) розправляються на відстані до 250 км. Висота перехоплення — від 25 м до 30 км. При відбитті атак балістичних ракет, дальність дії комплексу — 40 км. Істотним достоїнством «Антея-2500» є його універсальність по відношенню і до аеродинамічним, і балістичних цілей. У зв’язку з чим комплекс в рівній мірі вважається засобом і ППО і ПРО. Протиракета, маневруючи з перевантаженням в 30 g, здатна збивати ракети, що мають швидкість 4500 м/с, тобто близько 13,5 М.

Це означає, що улюблений метод нападу США навряд чи виявиться успішним. Адже вони воліють діяти з максимальною обережністю, підганяючи на відстані залпу підводні човни, і випускаючи з безпечної відстані дозвукові крилаті ракети «Томагавк», що мають максимальну дальність в 1600 км. Ймовірність перехоплення «Томагавка» однією ракетою С-300ВМ — 0,7−0,8. Навіть якщо американці підженуть до Венесуелі п’ят своїх «Вирджиний» (на кожній по 12 «Томагавків»), що малоймовірно, то суттєвих результатів це не дасть.

Однак цим комплексом війська ППО Венесуели не обмежені. Є 12 ЗРК «Бук-2МЭ» середньої дальності. Вони здатні перехоплювати літаки на видаленні до 50 км, крилаті ракети — на 26 км. Причому комплекс цілком сучасний, прийнятий на озброєння в 2008 році.

ЗРК ближньої зони «Тор-М1» належать до радянського періоду. Це комплекс ближньої дії, що здійснює перехоплення на дистанції від 1 км до 16 км. На одній мобільній установці розташовано 16 ракет, що володіють високою динамікою і швидкістю польоту — 30 г, 3 М.

Однак і «Тор», і ще один радянський комплекс — С-125 — представляють серйозну загрозу для авіації противника. Саме ракета ЗРК С-125 20 років тому в Югославії збили літак-«невидимку» F-117. Їм американці намагалися залякати весь світ, стверджуючи, що її неможливо збити ні практично, ні теоретично. Так що конфуз був великомасштабний. При цьому слід враховувати, що у Венесуелі використовується вже російська самохідна модифікація комплексу С-125 «Печора-2М», здатна збивати і крилаті ракети.

Зрозуміло, є достатня кількість і переносних ЗРК — російських «Игла-С» і французьких цілком добротних «Містралів».

До 2006 року винищувальну авіацію Венесуели представляли тільки 12 американських легких винищувачів F-16А. А потім почалися постачання багатоцільових російських винищувачів Су-30MK2V, які призначені, насамперед, для завоювання панування в небі. Зараз їх у ВПС — дві дюжини. Так що легкої прогулянки американських бомбардувальників у венесуельському небі не передбачається.

Можна було б, звичайно, поговорити про універсальних десантних кораблях Корпусу морської піхоти США, про масованої висадці десанту на венесуельський берег. Але нічого цього не буде. Американці здатні починати сухопутні операції лише після того, як авіація знищить військову інфраструктуру противника. Але, як ми вище спрогнозували, толку від повітряної агресії США не буде. І Пентагон не вирішиться кидати морських піхотинців у пекло, яке їм уготовано наявністю майже 70 тис. військовослужбовців сухопутних військ, майже трьох сотень танків, півтори сотні артилерійських самохідних установок різних калібрів і сімдесяти реактивних систем залпового вогню.

Так що на заяву Помпео про нездатність російських засобів ППО перешкодити успіху військової операції проти Венесуели можна відповісти приказкою «Не кажи гоп, поки не перескочиш».