У 1857 році між Росією і Англією почалася геополітичне протистояння, у ході якого країни обмінювалися ходами і складними комбінаціями. Це була боротьба за вплив в регіонах Центральної і Південної Азії, яку стануть називати «Великою грою» або «Війною тіней». Холодна війна між двома імперіями в деякі моменти могла перейти у фазу гарячої війни, але зусиллями розвідок і дипломатів цього вдалося уникнути.
Які події спровокували початок «Великої гри» Росії і Британії?
Карта британської Індії. /Фото: classicalastrologer.files.wordpress.com
У період «Великої гри» головним мотивом дій з боку Британської імперії був страх за Індію, яка разом з територіями нинішніх Бірми, Бангладеш і Пакистану була колонією Англії і мала колосальне значення для її економіки. Росія не мала джерела такої вдалої підживлення для свого економічного зростання і добробуту, тому шукала нові торговельні шляхи для збуту своїх товарів (борошно, цукор, вироби з скла, годинник тощо) і можливість доступу до товарів Туркестану (бавовна, каракуль, килими ручної роботи) і Китаю. Для того, щоб уникнути нападів на торгові каравани, Росія облаштувала по крайці степів укріплення, які пізніше стали містами і потроху відсувалися все глибше на південь. А в 1822 році до складу Російської імперії увійшло Казахське ханство.
Однак, у Росії теж були свої побоювання щодо можливостей Англії: Північний Афганістан вважався британської сферою впливу, а він був розташований дуже недалеко від туркестанських оазисів. Якби Англія там закріпилася, то могла відокремити Сибір від Росії (вона з’єднувалася з нею лише тонкою лінією Сибірського тракту). Ці побоювання були підкріплені діями англійців, які ввели в Афганістан свої війська (події 1839-1842 років), тому Росія з усією визначеністю вирішила зрушити свої кордони на південь (і як можна далі).
Східна (Кримська) війна 1853-1856 років була розпочата Туреччиною, яку підтримували Англія і Франція. /Фото: avatars.mds.yandex.net
Але що почалася в 1853 році Кримська війна призупинила російську експансію в Середню Азію. У 1855 році в самий розпал Кримської війни у Росії приходять до розуміння, що вразливим місцем Британської імперії є Індія (точніше, побоювання за неї), і що саме цей фактор можна використовувати для впливу на Англію. Підсумки Кримської війни не були ні для однієї з країн втішними – Англію дратувало, що не вийшло забрати у Росії Крим, Кавказ і Закавказзя, Литву, царство Польське, Ліфляндію, Естляндії, Бессарабію, сама ж Росія залишилася без виходу в Чорне море. Тому головними супротивниками володіло бажання взяти реванш.
Впоравшись з проблемами на Кавказі і в Польщі (повстання 1863 року), Росія відновила експансію в Середню Азію, а Британія тим часом приєднувала землі Південної Африки, Нігерії, Бірми, Вест-Індії, колонізувала Сіккім, Золотий Берег, Базутоленд і більше шестисот тубільних князівств. У 1864 вона воювала з Афганістаном і Ефіопією, захопила Кіпр і Фіджі, окупувала Єгипет. Обидві країни ревниво спостерігали за діями один одного і були готові зробити попереджувальний крок у випадку несприятливого для них розвитку подій.
Як відреагувала Англія на Великий похід росіян у Середню Азію в 1864 році
Загін російських козаків з верблюдами (1875 рік – підкорення Кокандського ханства). /Фото: upload.wikimedia.org
Розширення російських кордонів у бік Середньої Азії було назрілою необхідністю. Про це у своїй книзі «Політична рівновага і Англія», виданої в 1855 році, писав В. В. Вернадський (професор Московського університету): без попереджувального удару по Індостану «великобританська влада здолає і Китай, як вона поневолила Індію». І це ледь не сталося під час опіумних воєн з Китаєм. Крім того, йшло бурхливий розвиток текстильної промисловості, а у зв’язку з громадянською війною в США, основного експортера бавовни, у Європи з’явилися проблеми з постачаннями цієї сировини. Коканд і Бухара – виробники бавовни-сирцю, тому для економіки Росії важливо було встигнути випередити на цьому напрямку Англію.
В результаті туркестанських походів Росією були підкорені Кокандское й Хівинське ханства, Бухарський емірат. На вимогу Росії, вони повинні були визнати її протекторат, поступитися стратегічно важливі галузі і зупинити работоргівлю, але у внутрішньо управлінні цим ханствам надавалася повна самостійність (від помірності в підходах пізніше довелося відмовитися – азіати почали плутати великодушність зі слабкістю). Пояснення дій Росії світовій спільноті було дано канцлером Горчаковим: «Російський уряд змушений насаджувати цивілізацію там, де варварський спосіб правління викликає страждання народу, і оберігати свої кордони від анархії і кровопролиття. Така доля будь-якої країни, опинилася в подібному становищі».
Бухарський генерал і офіцери. /Фото: national-geographic.pl
Англія спочатку поставилася до російської експансії в Середню Азію мляво і скептично: володіння свої вона розширює, зате не зможе утримати їх і буде відкрита для удару, відобразити який у неї не вийде, потрібно просто дочекатися зручного моменту. Але пізніше в пресі почалася істерія з цього приводу: у всіх виданнях цитували неіснуюче в реальності заповіт Петра I, в якому, нібито, йшлося про світове панування Росії, а воно неможливе без оволодіння Індією і Константинополем. З’являлися нові редакції цього заповіту – у них уже йшлося про Перській затоці, Китаї та навіть Японії. У зв’язку з цим будь-які кроки Росії у Туркестані або на Кавказі сприймалися Британією як намір забрати у неї дорогоцінну «перлину» – Індію.
Але в 1867 році Росія сформувала Туркестанське генерал-губернаторство. А в 1869 – приєднала Закаспийскую область (територія між східними берегами Каспійського моря і околицями Бухарського емірату і Хівинського ханства на Заході, і, що важливо, доходила до Уральської області на півночі, а до Персії та Афганістану на півдні) і заклала на Каспійському морі порт. Ці події змусили Лондон звернутися до Петербургу з пропозицією «сердечної згоди», після чого між двома імперіями почалися переговори про сфери впливу (вони тривали майже 49 років, і іноді країни опинялися на межі війни).
Як вдалося подолати Афганський і Памирский кризи
Ф. Рубо. Бій на Кушці (малюнок зі статті «Кушка», «Військова енциклопедія Ситіна»). /Фото: upload.wikimedia.org
Видатний державний діяч кінця XIX-початку XX століть лорд Керзон дав точне пояснення мотивування англійців: «Англія існує до тих пір, поки вона володіє Індією. Не знайдеться жодного англійця, який стане заперечувати, що Індію слід охороняти не тільки від дійсного нападу, але навіть від однієї думки про нього. Індія, як мале дитя, потребує запобіжних подушках, і такою подушкою з боку Росії є Афганістан». Ця країна вважалася головними воротами в Індію, а, значить, саме її й треба було зробити бар’єром на шляху можливої російської експансії. З легкої руки англійців Афганістан, не має корисних копалин, через яку не проходять жодні торгові шляхи, що роздирає безперервними внутрішніми міжусобицями, став віссю світової політики. З метою повного утвердження в регіоні Англія вела війну з Афганістаном (перша війна – з 1831 по1842 рр., друга – з 1878 по1880 рр.).
У 1885 році вибухнув афганська криза – загострення відносин між Англією і Росією, яке мало не призвело до початку збройного конфлікту. Причиною ускладнення міждержавних відносин стало оволодіння Мервским оазисом і просування в бік Пенджде російської армії під командуванням генерала А. В. Комарова. В1884 році в результаті переговорів жителями Мервского оазису в результаті переговорів з представниками адміністрації Закаспійської області було добровільно прийнято російське підданство. Таке ж рішення прийняли й інші туркменські племена, які проживали в Пендинском і Иолатанском оазисах. Але самий південний оазис Пенде на річки Мургаб з 1833 року контролювався афганським еміром.
Англія (під управлінням якої перебував тоді Афганістан) вимагала від нього зупинити просування росіян до Пендже – у ста кілометрах від нього на південь лежав давній Герат, за яким по рівнинній частині Афганістану можна було легко потрапити в Індію. Росія запропонувала еміру визнати Пендже російською територією і визначити чітку межу між країнами. Афганці не захотіли поступитися спірну землю мирним шляхом, питання було вирішене в тривалу перестрілку російської та афганського загонів на річці Кушка: загін еміра програв битву, а жителі Пендже виявили бажання стати підданими Росії. Британії не подобалося, як складаються події, але в Росії все ж вдалося шляхом дипломатичних переговорів залишити за собою Пендинский оазис. А в 1887 році була офіційно затверджена російсько-афганський кордон.
В період з 1890 по 1894 роки Росія і Англія змагалися у питанні контролю над Паміром – гірської країни, багатої на корисні копалини (золото, гірський кришталь, самоцвіти, рубіни, лазурит і інше), але не мала чітких меж. Це викликало тривогу у суперників: Росія могла без усяких порушень проникнути в Кашмір, Англія і Афганістан – в Ферганскую долину. Крім них Паміром жваво цікавився Китай. Англійці в 1891 році вторглися в північні землі сучасного Пакистану. Росіяни відповіли зустрічної експедицією, тому обома сторонами було укладено угоду, за якою одна частина Паміру відходила Росії, інша – Афганістану, а ще одна – до Бухарскому емірату, контрольованого Росією. В 1894 році, щоб знизити британську активність в регіоні, росіяни облаштували секретну колісну дорогу, яка призначалася для швидкого перекидання військ на випадок англійського вторгнення. Вона з’єднала Алвйскую і Фергнаскую долини.
Що поклало кінець «Великій грі». Підсумки «Війни тіней»
Розділ сфер впливу в Ірані за англо-російського договору. /Фото: dic.academic.ru
У 1907 році між Великобританією і Росією було підписано угоду, згідно з яким Росія визнавала Афганістан як англійський протекторат, Англія – протекторат Росії над Середньою Азією. У Персії були визначені зони впливу (на півночі – Росія, на півдні – Великобританія). Цією угодою закінчується епоха «Великої гри», підсумком якої стало вирішення складних питань, подолання прірви непримиренних інтересів без прямих військових зіткнень між двома великими гравцями на світовій арені – Росії та Англії. У виграшному становищі опинилася Середня Азія – без Росії її чекала доля Афганістану.
Британія не раз вела жорстокі колоніальні війни, аннексируя території.
Thanks!
Our editors are notified.