Тепер це факт – Володимир Зеленський президент. Те, у що мало хто вірив ще восени, в січні стало можливим, у лютому ймовірним, в березні безальтернативним. Команда політтехнологів, яка працювала на майбутнього президента, майже втричі збільшила його особистий рейтинг всього за три місяці, чим по суті і забезпечила йому перемогу.
Нові прогресивні безконтактні політичні технології, вдалий образ і дуже вдалий момент. Адже очевидно, що ця накачування рейтингу відбулося не стільки за рахунок зростання реальних прихильників Володимира, скільки за рахунок тих, для кого він став символом протесту. Причому, протесту саме жителів Південного Сходу України.
Який реальний рейтинг Зеленського
Перший тур виборів дав Володимиру Зеленському більше 30% голосів виборців, що прийшли на дільниці. В перерахунку на всіх виборців, його підтримка 31 березня склала трохи більше 20%. Причому половину цих голосів дали так звані області Південно-Сходу країни, що простягнулися півколом від Одеси до Харкова. Власне, саме їм Зеленський і зобов’язаний своїм успіхом.
Але це в першу чергу саме той самий протестний електорат, який ненадійний. Його чисельність приблизно можна вирахувати, якщо накласти електоральну підтримку Зеленського, на рейтинг його партії «Слуга народу».
На середину квітня їй віддавали перевагу за різними оцінками від 12 до 14% українців. Тобто, приблизно третину голосів виборців першого туру це те саме «протестний» ядро. Яке «не надійно». Причому якщо ми подивимося на те, як виросла підтримка партії Зеленського протягом минулого року, то ми побачимо стабільну цифру 9-10%, яка почала швидко зростати саме під час президентської кампанії.
Власне, це і є те надійне ядро, яке швидше за все підтримає «Слугу народу», восени і при будь-яких обставин. Навіть, якщо новий президент буде сильно чудити і наробить помилок.
А от за решту йому доведеться поборотися.
Популізм
Простіше всього набрати (утримати) нових адептів, виконуючи запити суспільства. Саме популізм завжди був основою швидкого зростання рейтингу політичних проектів, особливо тих, які знаходяться в опозиції. Але ви запитаєте, як же так – Зеленський вже президент і він не може бути опозицією?
Може, особливо якщо це дуже красиво подати. Формально Україна сьогодні президентсько-парламентська республіка, з приблизно рівними можливостями Верховної Ради і президента. Петро Порошенко зміг створити тоталітарний режим саме завдяки наявності президентських повноважень, посилених потужною парламентською фракцією, яка разом з продажними, а значить і хитаються в унісон з побажаннями президента депутатами, могла консолідувати при необхідності 160-200 голосів. Решта давали ситуативні союзники. Саме це і дозволяло Порошенко робити в країні все що завгодно. Точніше, майже все.
У Зеленського такої можливості не буде. А значить, йому потрібно створити образ «борця». Він буде вносити у Раду «популярні законопроекти» і за великим рахунком, йому буде абсолютно все одно приймуть їх депутати або відхилять. У разі прийняття він буде ставити собі це в заслугу, у випадку відхилення, розведе руками і зіграє роль «один в полі не воїн», якому терміново потрібна підтримка.
І вона з’явиться…
Дилема Володимира Зеленського – як не втратити проросійський електорат
Ще однією потенційною точкою зростання може стати для Зеленського електорат Південного Сходу, який за півроку може частково перетекти з «протестного» в «основний».
Ясно, що підтримку самих крайніх мешканців регіону він ніколи не отримає. Але за голоси «помірних» новий президент може поборотися. Тут головне піти по стопах Порошенко і спробувати створити у людей ілюзію.
Як надходив Порошенко. На тлі крані правої націоналістичної риторики він знищував і множив на нуль всіх своїх конкурентів на цьому фланзі. Зверніть увагу на карти голосування 31 березня. Рейтинги «ляшковцев» і «свободівців» помітно просіли.
Те ж саме буде робити і Зеленський, якщо він захоче спробувати утримати голоси Південно-Сходу України. На тлі дискредитації «опозиціонерів» Медведчука-Бойко, ми почуємо цілком собі прогресивну риторику в питанні світу на Донбасі, мови, віри і т. д. І не даремно новий президент найпершим питанням для себе поставив саме питання обміну полонених. Це очевидне бажання перехопити ініціативу у Медведчука і його команди, причому робити це він буде в дуже широкому спектрі питань – від помітної активізації в Мінському процесі, до припинення тиску на православні церкви і російську культуру.
Не виключено, що деяким загарбникам храмів навіть демонстративно «дадуть по руках».
В результаті, вже восени Зеленський зможе провести в парламент досить значну фракцію. Причому окрім партійних списків, значну масу багнетів йому вдасться провести і по мажоритарних округах, благо сучасний закон про вибори в Раду (без другого туру і в результаті просто більшості) допомагає це робити абсолютно будь-президентської гілки влади, будь то Петро Порошенко, будь то Володимир Зеленський. І що-т мені підказує, що саме цю частину «порошенківському спадщини» новий президент «реформувати» забуде.
І це буде робити той самий Зеленський, який отримав благословення американців. Тобто новий президент почне вгризатися в електоральне поле стратегічного противника і тим самим позбавляти Москви простору для стратегічного маневру на Україні. Ось така задумка, а як вона спрацює побачимо вже цієї осені.
П. С. Власне це вам і відповідь на питання, чому американці в цьому раунді виставили не Вакарчука, а Зеленського. Він їм сьогодні набагато зручніше.
Юрій Подоляка
Thanks!
Our editors are notified.