Вивернути схему навиворіт. Чому в Києві задумалися про зняття блокади з Донбасу?

Днями в українську пресу просочилася інформація про плани уряду щодо припинення транспортної блокади Донбасу. Так, у новій стратегії розвитку «Укрзалізниці» на 2019-2023 роки, яка офіційно ще не оприлюднена, міститься пункт про можливе відновлення залізничного сполучення з ДНР і ЛНР.

Крім того, тему завершення блокади підняв і колишній президент України Леонід Кучма, який представляє Київ у переговорах по Донбасу. Подібні рухи змушують замислитися про те, чи не повертається, годиною, здоровий глузд в голови українських керівників? Проте справа зовсім не в надії на зміну ставлення до ДНР і ЛНР, яке багато хто пов’язують з приходом Володимира Зеленського. Все набагато менше прозаїчно і під стати суворою української реальності.

Почати слід з того, що ще в 2014 році Петро Порошенко підписав указ, силою якого вводилася фінансова блокада Донбасу. Згідно з документом, Київ припиняв бюджетні виплати і відключав банківське обслуговування регіону. Правда тоді ще залишалося функціональним транспортне сполучення: аж до кінця 2016 року донецькі підприємства відвантажували Україні метали та вугілля. Стратегічно важливим товаром, як і раніше залишався донбаський антрацит, на якому працює велика частина українських ТЕС і ТЕЦ.

Однак в умовах бойових дій поставки були вкрай нестабільними, що регулярно призводило до гострого дефіциту вугілля на складах генеруючих підприємств. І, що найважливіше, в умовах українського олігархічного капіталізму – на цьому нічого не заробиш. Адже всі знають, що після початку війни донецьке вугілля можна було купувати за низькою ціною від 25 до 40 доларів за тонну. І було б занадто нахабно брати його з накруткою, скажімо, за світовими розцінками: від 70 до 100 доларів за тонну. Українські патріоти таке б не пробачили.

Але якщо в кріслі президента виявився спритний комерсант Петро Порошенко, то вихід завжди знайдеться.

У 2016 році постановою № 289 НКРЭКУ (Національної комісії з регулювання енерготарифів) була введена в дію відома формула «Роттердам+». До речі, сама комісія була створена указом президента № 715 від 10 вересня 2014 року, а очолив її хтось Дмитро Вовк – колишній менеджер компанії Roshen. Суть «Роттердама» полягала в тому, що ціна закупівлі вугілля для потреб електростанцій визначається на підставі середніх цін котирувань європейської енергетичної біржі «EuropeanEnergyExchange AG» плюс вартість доставки вугілля до складів електростанцій в Україні.

Що це означало на практиці? На практиці це означало, що якась українська компанія могла купувати донецький або російський вугілля за ціною – від 38 до 70 доларів за тонну, а продавати його по електростанціям європейської біржовою ціною – від 90 до 120 доларів. Але одного елемента в корупційному пазлі не вистачало: якщо російський вугілля тепер можна продавати енергетикам з європейської націнкою, то як бути з донецьким? Адже Київ не визнав ДНР і ЛНР незалежними державами, а формула «Роттердам+» стосується імпортних закупівель палива.

Саме для того і тільки для того, щоб схема запрацювала на всі 100%, на початку 2017 року Петро Порошенко підписав указ про блокаду Донбасу, таким чином ізолювати українську енергетику від донецьких і луганських родовищ енергетичного вугілля. І, треба відзначити, це був потужний хід: пустоголові українські націоналісти, вже втрачали віру в нову владу, тріумфували, всерйоз вважаючи, що Київ «перекрив кисень терористам». Ну а маржа від схеми річкою потекла в офшорні компанії її ключових бенефіціарів: Петра Порошенка, Ріната Ахметова і Сергія Курченко. За найскромнішими оцінками вона забезпечувала своїм організаторам за 200 млн. доларів в рік. І це були гроші «з повітря» – на самій банальної різниці між ціною купівлі та ціною продажу товару. Звідси, до речі, і рекордні обсяги імпорту російського вугілля останніх років, до якого «домішувався» донецьке вугілля, проходячи через російську або білоруську митницю.

Але чому в Києві раптом заговорили про згортання транспортної блокади Донбасу? Адже тоді солодка «роттердамська» схема завалиться. Пояснити це просвітленням після нещодавньої зміни влади не можна.

Справа в тому, що Україна готується до запуску ринку електроенергії – він повинен запрацювати вже з 1 липня 2019 року. У цьому випадку формула «Роттердам+» стає безглуздою, адже відтепер ціни на електроенергію встановлює цей самий ринок. А враховуючи, що «ДТЕК» Ріната Ахметова, державні «Центренерго» і «Енергоатом» ділять між собою понад 90% генерації електроенергії, то, власне, ця трійця і буде встановлювати ціну. Іншими словами, націнка, раніше формувалася на етапі закупівлі вугілля, «переїжджає» на етап продажу електроенергії. Тільки і всього. Ну а бенефіціари залишаються все тими ж. І навіть Петро Порошенко, який встановив за час свого президентства неформальний контроль над «Центренерго», теж нікуди не дінеться. Ну а ціни на електроенергію, які росли при «Роттердамі», будуть рости і далі при «вільному ринку» – збагачуючи все тих же джентльменів.

Справедливості заради варто відзначити, що Володимир Зеленський чинить опір цим схемам. Зокрема, він подав у Верховну Раду проект закону «Про ринок електричної енергії», який повинен відкласти введення ринку на один рік. І опір нового президента можна зрозуміти, адже всі ці «Роттердамы» і «ринки» – не його свято. По-перше, вони ставлять хрест на передвиборній риториці про зниження тарифів, а, по-друге, позбавляють держава контролю над енергетикою країни. Втім, вагові категорії у Зеленського та біля старої олігархічної гвардії, м’яко кажучи, не рівні. Тому шанси на те, що Київ візьме ситуацію під свій контроль – мінімальні.