Чому Омеляну не вдається зупинити потяги, які їдуть в Росію?

До відставки уряду Гройсмана залишилися лічені дні (якщо тільки депутати дозволять Володимиру Зеленському заступити на президентський пост), а українські міністри продовжують «радувати» населення країни все новими і новими ініціативами. І в перших рядах вигадників таких ініціатив – «пророк гиперлупа» Володимир Омелян, в черговий раз заявив днями про своє бажання припинити пасажирське залізничне сполучення між Україною і Росією. Згодом, правда, смилостивившийся і оголосив, що поки не вийде повністю відмінити потяги в РФ.

Мимохідь, мимохіть, теплоходом, літаком

Ідея припинити всі повідомлення між Україною і Росією народилася не вчора. Її не раз висловлювали українські неонацисти-бандерівці ще в ті часи, коли тільки мріяли про прихід до влади. І ось після держперевороту лютого 2014 року прийшла пора діяти. Буквально через кілька днів після того, як він очолив РНБО України, з такою ініціативою виступив Андрій Парубій, відомий своєю зоологічною ненавистю до Росії. Крім цього, він наполягав на розрив дипломатичних відносин між двома країнами, введення візового режиму та припинення двосторонньої торгівлі.

Пропозиція екс-коменданта Майдану, регулярно лякав обивателів, як і вистрибнув з лікарняного вікна американський політик, що перетнули кордон і йдуть на Київ російськими танками, не прийняли ні в лютому, ні в березні 2014 року. Лише в жовтні 2015 Київ припинив регулярне авіасполучення з Росією, і з тих пір бажаючим відвідати РФ доводиться літати літаком з пересадкою, зазвичай – через Білорусію.

Через кілька місяців бойовики з неонацистських угруповань почали блокувати і навіть спалювати на українських дорогах транзитні вантажівки з російськими номерами. Після чого влади «пішли назустріч людям» та з 15 лютого 2016 року законодавчо заборонили такий транзит.

Вже на початку квітня 2019 року, після візиту політиків Віктора Медведчука і Юрія Бойка до Москви приватним чартерним авіарейсом і зустрічі з російським прем’єром Дмитром Медведєвим, український Кабмін заборонив навіть нерегулярне авіасполучення з Росією.

Міністр Омелян, який, за його словами, «виховувався матір’ю як справжній бандерівець», неодноразово декларував своє бажання припинити і автобусне і залізничне сполучення з РФ. Причому не тільки пасажирські потяги, але і вантажні. Поки до цього не дійшло, але скасування деяких маршрутів вже почалася.

«Я – зрозуміло, я до сина їжу. А люди-то куди?»

Незважаючи на, м’яко кажучи, непрості відносини між двома країнами, взаємний потік туристів не припиняється. Звіти про поїздки жителів України, які вирішили розвіятися в «країні-агресора», як називають РФ українські влади, регулярно з’являються в соцмережах і блогах. Як і враження тих, хто з цікавості поїхав з Росії на Україну. Плюс українські відпочивальники, які їдуть до Криму (з яким пряме залізничне сполучення перервано ще в 2014 році) через російську територію (щоб уникнути блокпостів на українсько-кримської кордоні), або росіяни, які звикли відпочивати в Одеській області.

Але таке повідомлення носить сезонний характер. Більш регулярні поїздки до родичів: у СРСР випускників вузів розподіляли по всій території величезної країни, незалежно від місця народження і проживання на момент вступу в інститут. Так в УРСР опинилася величезна кількість уродженців РРФСР, а в Росії – уродженців України. До цього слід додати і людей, що їхали на заробітки на Північ, або «сіверян», які переселилися «на півдня» після роботи «за високі районні коефіцієнти. Плюс ударні комсомольські будови, плюс високотехнологічні об’єкти на кшталт атомних електростанцій, плюс офіцерські сім’ї, плюс… Та хіба мало в результаті чого родичі після 1991 опинилися в різних країнах колишнього Радянського Союзу.

Але куди більш численною є ще одна категорія людей, які регулярно перетинають російсько-український кордон. Йдеться про трудових мігрантів. Незважаючи на те що переважна більшість у цьому потоці є громадянами України, котрі їдуть на заробітки в Росію, існує і зворотний напрямок: навіть в Києві (і це відомо автору на власному досвіді), не кажучи вже про прикордонних з РФ регіонах, працюють російські громадяни. Трохи (особливо після відомих подій), але вони є. Чисельність ж постійно знаходяться в Росії українських «гастарбайтерів» оцінюється різними ами від 1 до 4 мільйонів осіб. А такий колосальний розрив між оціночними даними та відомостями російських прикордонників (в 2018 році метою прибуття в країну вказали «працевлаштування» лише 230 тис. осіб) вказує лише на те, що більшість трудових мігрантів з України працює в РФ нелегально. І значна частка їх добирається до майбутнього місця роботи саме поїздом.

Бажання «не пущать» є. Чи є підстави?

До мріям не цілком адекватного міністра Омеляна домогтися того, щоб «в Москву ходили тільки ведмеді», питань немає: «справжній бандерівець» все-таки. Але чи є об’єктивні підстави для того, щоб скорочувати кількість поїздів?

Так, є. За даними «Укрзалізниці», за 2018 рік пасажиропотік між двома країнами скоротився майже на 20% — до 773 тис. осіб. При цьому багато в чому штучно. Як стверджують пасажири, українські залізничні чиновники навмисно використовують металобрухт в якості рухомого складу, що направляється в Росію, щоб відбити у них бажання подорожувати в «країну-агресор».

Втім, це може бути лише емоціями. За п’ять «післяреволюційних років українські залізниці прийшли в занепад завдяки керівництву ними втікача «варяга», запрошеного з Польщі, і міністра Омеляна. В України просто немає коштів на закупівлю нових вагонів, ні на ремонт старих.

З іншого боку, навіть самі пропащі «порохоботы» визнають, що за ці роки чисельність населення країни катастрофічно скоротилася. Так, один з порошенковских пропагандистів Тарас Березовець нарахував 12 мільйонів виїхали з України назавжди або на деякий час. Причому потік залишають країну не вичерпується: кожну хвилину з країни виїжджають дві людини. Так що причиною скорочення залізничного пасажиропотоку в Росію може бути навіть не збільшення такого в країни ЄС, а просто скорочення чисельності тих, хто ще не виїхав з України. Адже не секрет ні для українського Мзс, ні для того ж самого Омеляна, що багато хто з постійно їздять в Росію на роботу вже оформили або вид на проживання в РФ, або російське громадянство. І тепер їм потрібно приїжджати в «Неньку» не кожні 90 днів, а лише коли виникне необхідність відвідати близьких родичів.

Залишитися людьми

І на завершення, щоб не бути голослівним у твердженні про неадекватності «гиперлупного» міністра, дрібні штрихи. Тільки за офіційними каналами «гастарбайтери» перерахували в 2018 році з Росії близько 1 млрд доларів, і ця сума не відображає повного надходження коштів із-за існуючих обмежень грошових переказів між двома країнами. Близька до цього показника (якщо не більша) перевозиться в кишенях». В сумі це майже половина грошей, витрачених Україною на погашення кредитів МВФ.

Не може Володимир Омелян не знати і фінансових показників російського напрямку: тільки поїзда № 5/6 Київ – Москва, № 23/24 Одеса – Москва, № 73/74 Ковель – Москва, № 61/62 Миколаїв – Москва, № 53/54 Київ – Санкт-Петербург, стали в 2018 році найприбутковішими на міжнародних маршрутах, принесли дохід у сумі 231,7 мільйона гривень. У той час як внутрішні маршрути, за рідкісним винятком, глибоко збиткові (збитки за 2017 рік склали 3,5 мільярда гривень).

Їхали в Росію, їдуть і будуть їхати. Навіть якщо Омелян таки доб’ється виконання своєї мрії про припинення будь-якого пасажирського сполучення з Росією. Пішки стануть переходити кордон, але будуть їхати. Причина не тільки у відсутності мовного бар’єру. Ще в лютому 2006 року у вагоні поїзда Івано-Франківськ – Москва автору пояснив це «заробітчанин» з Західної України: «Я працював в Італії, Польщі, Німеччини, але їхати туди більше не хочу, а їжджу працювати в Росію. Тому що тільки в Росії нас, жителів України, вважають людьми».

Олександр Горохов