Навіщо ЄС «плює в обличчя Володимиру Зеленському?

Обраного президента України не запросили до Брюсселя на святкування 10-ї річниці «Східного партнерства», хоча в 2014-му Порошенко приїхав на саміт в Нормандію за день до інавгурації

Заходи 13-14 травня в Брюсселі з нагоди 10-ї річниці заснування зовнішньополітичної ініціативи Євросоюзу «Східне партнерство» (розвиток інтеграційних зв’язків ЄС з шістьма країнами колишнього СРСР, а саме Азербайджаном, Вірменією, Білоруссю, Грузією, Молдовою і Україною) стали скандальними задовго до свого початку. 15 квітня з’явилася інформація, що президент Європейської Ради Дональд Туск запросив на святковий обід 13 травня у тому числі президента Білорусії Олександра Лукашенка, що викликало традиційне невдоволення у Великобританії, Польщі та країнах Прибалтики. Правда, Лукашенко проігнорував запрошення, як і в попередній раз, коли його запрошували на саміт «Східного партнерства» в листопаді 2017-го. Нинішня відсутність білоруського лідера навряд чи вплине на діалог між Мінськом і Брюсселем.

А ось незапрошення на ювілейні заходи обраного президента України Володимира Зеленського, хоча й стала менш резонансним, явно буде мати далекосяжні наслідки у відносинах між Брюсселем і Києвом. І ніякі виправдання типу «Україну представляє діючий президент» в розрахунок братися не будуть, адже 6 червня 2014 року, за день до інавгурації, Петро Порошенко в статусі обраного президента брав участь у саміті куди більш високого рівня — зустрічі понад 30 світових лідерів вищого рангу в Нормандії на заході на честь 70-річчя висадки союзників. Незважаючи на відсутність формальних повноважень, Порошенко провів зустріч з президентом РФ Володимиром Путіним і канцлером ФРН Ангелою Меркель і президентом Франції Франсуа Олландом, яка і поклала початок «нормандскому формату переговорів з врегулювання конфлікту в Донбасі.

Так і в понеділок-вівторок в Брюсселі Петро Порошенко, незважаючи на епічно програні вибори, відчував себе переможцем і всіляко демонстрував, що нікуди йти не збирається: він зустрівся з генсеком НАТО Столтенбергом, президентом Європейської Ради Туском і главою Єврокомісії Юнкером, нагородивши останніх орденами Ярослава Мудрого I ступеня, а на офіційному прийомі з нагоди ювілею «Східного партнерства» (СХП) сидів поруч з Юнкером, який не приховував своєї радості від спілкування з президентом України.

Над своїм наступником Порошенко публічно знущався, заявивши 13 травня: «Сьогодні м’яч знаходиться на полі парламенту. Я зацікавлений в тому, щоб парламент швидше визначився з датою інавгурації. І з мого боку буде тільки підтримка по швидкому вступу пана Зеленського в посаду». Про те, що парламент поки повністю підконтрольний йому та його політичним партнерам, Петро Олексійович скромно промовчав. А 14 травня на конференції високого рівня для лідерів країн СП минає гарант порадив Зеленському «просто йти дорогою президента Порошенко».

При цьому відсутність у Брюсселі обраного 73% голосів Володимира Зеленського ніяк не прокоментували керівники Європейського Союзу (8 травня державне агентство «Укрінформ» призвело лише висловлювання неназваного «високопоставленого представника ЄС» про те, що, «оскільки інавгурація обраного президента ще не відбулася, ми очікуємо, що Україна буде представлена чинним керівництвом»). Про президента-электе публічно згадав тільки член Єврокомісії з питань розширення і політики добросусідства Йоханнес Хан, який зустрічався із Зеленським у Києві 7 травня і тоді ж запропонував йому перший візит здійснити саме до Брюсселя.

В понеділок перед зустріччю глав МЗС країн-членів ЄС з колегами з країн СП Хан зазначив, що новий президент України обраний на знак протесту проти істеблішменту, який поки залишається при владі в країні (що примітно, ці його слова не були процитовані українськими ЗМІ). Головними ж завданнями Зеленського в 2019-2020 роках єврокомісар назвав виплату державних боргів України, обсяг яких перевищує 30% річного бюджету країни, а також вирішення проблеми контракту з Росією на транзит газу в Європу. Ніяких абстракцій щодо того, що «виборці дали новому главі держави мандат на боротьбу з корупцією і деолігархізацію», про що писав Хан 7 травня, вже не було — тільки конкретні проблеми, що зачіпають інтереси Європи (як кредитора України і споживача проходить через її територію газу).

Однак якщо в керівництві ЄС дійсно хочуть допомогти новому президенту України впоратися з серйозними викликами, які стоять перед ним і країною (а після зустрічі з Зеленським той же Хан говорив про «повну підтримку з боку Євросоюзу проведення всіх реформ, які приносять користь громадянам України»), то виникає питання: чому Брюссель символічно плює Зеленському в обличчя, та ще й підтримує його можливого суперника на майбутніх парламентських виборах?

Адже формат заходів у Брюсселі дозволяв без проблем запросити на них обраного президента України: приміром урочистий обід, який Дональд Туск дав 13 травня на честь лідерів країн «Східного партнерства», пройшов за участю керівників європейських інститутів і впливових європейських політиків, у тому числі відставних (зокрема, колишніх глав МЗС Польщі та Швеції Радослава Сікорського та Карла Більдта, головних ініціаторів ВП). А 14 травня у конференції високого рівня з перспектив розвитку «Східного партнерства», яка пройшла під головуванням голови Єврокомісії Юнкера, взяли участь не тільки керівники держав і урядів країн-партнерів, але і європейські міністри закордонних справ, представники бізнесу, громадськості та ЗМІ.

Та і в цілому відношення йде команди брюссельських топ-чиновників до ювілею ВП було досить неформальним. Приміром, Йоханнес Хан, коментуючи провал спроб прийняти спільну заяву за результатами засідання ради глав МЗС, рекомендував не приділяти цьому особливу увагу. «Скажу чесно, я б порадив своїм колегам, главам держав, насолодитися 10-річчям, святкувати», — заявив єврокомісар. А на гучний ультиматум глави МЗС України Клімкіна — мовляв, ми відмовимося виконувати Мінські угоди, якщо Росію повернуть в ПАРЄ, — у Брюсселі взагалі ніяк не відреагували.

Примітно, що європейські ЗМІ та політичні аналітики також не звернули уваги на відсутність Зеленського та його команди на заходах в Брюсселі. Виходячи зі свого досвіду, можу припустити, що подібний підхід лідерів ЄС до нового президента України не пов’язаний з ним особисто і його оточенням. Швидше за все, враховуючи негативний досвід спочатку захопленого відношення до Петра Порошенка, в ЄС відразу вказують Зеленському на його місце в системі європейських пріоритетів. Хоча не виключена і конспірологічна версія: наприклад, в середовищі міжнародних організацій ще з минулого року ходили чутки про те, що Порошенко поклявся Ангелі Меркель в разі свого переобрання допустити в Донбас миротворчу місію ООН на узгоджених між Берліном і Москвою умовах.

До речі, про врегулювання конфлікту на Сході України Зеленський зможе поговорити з західними лідерами вже 6 червня 2019 року у французькому місті Кольвіль-сюр-Мер, де відбудуться урочистості з нагоди 75-ї річниці висадки союзників, якщо його туди, звичайно, запросять. І я не здивуюся, якщо серед гостей на заходах в Нормандії знову буде все той же Петро Порошенко. Адже як його візит до Брюсселя 13-14 травня, так і візити в Берлін і Париж між першим і другим туром виборів показують, що він вступив у своєрідну «європейську номенклатуру» вищого рівня.

Якщо Вашингтон неодноразово демонстрував невдоволення діяльністю Порошенко (і справа не тільки у втручанні у вибори, але і невиконані обіцянки щодо приватизації енергетики і землі на користь американських компаній), то в Брюсселі йдуть українським президентом цілком задоволені: підписавши кабальну Угоду про асоціацію з ЄС, він створив передумови для захоплення українського ринку в першу чергу європейськими компаніями. До речі, для деяких українських компаній — наприклад, Порошенко належить холдингу «Рошен» і «Миронівського хлібопродукту» його соратника-олігарха Косюка — асоціація з ЄС виявилася «дорогою з двостороннім рухом» і дозволила непогано заробити на європейських ринках.

Звичайно, у Брюсселі не дуже люблять, коли політики займаються ще й бізнесом, однак, що не дозволено Берлусконі, то цілком можуть дозволити Порошенко, повіривши заявами про те, що весь його бізнес перебуває в управлінні «сліпого трасту» Ротшильдів. Адже Не дарма під час виступу 14 травня Петро Олексійович підкреслював, що саме він, як глава МЗС України стояв у 2009-му біля витоків «Східного партнерства» разом з Бильдом і Сікорським. Так і базову освіту у Порошенка цілком відповідне — міжнародні економічні відносини. Тому дуже ймовірно, що президент України дійсно не буде особисто брати участь у майбутній парламентській кампанії, а в якості захисту від можливого кримінального переслідування використовує свою роботу на високому посту в європейських структурах. До речі, з цього місця Порошенко зможе плювати в обличчя Володимиру Зеленському куди ефективніше, ніж з крісла лідера невеликої фракції Верховної Ради.