Заручник Хоботова: Чому Анатолій Равикович вважав себе приреченим на ролі безглуздих і смішних героїв

24 грудня виповнилося б 83 роки знаменитому акторові театру і кіно, народного артиста РРФСР Анатолію Равиковичу, але вже 7 років його немає серед живих. Він зіграв близько 100 ролей, але всенародна слава і визнання прийшли до нього тільки після 45 років, коли він зіграв Лева Хоботова у фільмі «Покровські ворота». Цей образ зіграв з ним злий жарт – Хоботів став його візитною карткою, але зробив своїм заручником. Сам актор не любив цього персонажа і вважав, що він зіграв фатальну роль в його акторській кар’єрі…

Актор в молодості | Фото: kino-teatr.ru
Анатолій Равикович виріс в післявоєнному Ленінграді. Його першими глядачами стали дворові хлопчаки. Інтелігентний сусід авторитетом серед хуліганів не користувався, але він знайшов спосіб, як завоювати увагу: вечорами він влаштовував вистави, розігруючи сцени з неймовірно тоді популярного фільму «Волга-Волга». Нагородою за майстерність були цигарки й схвалення «публіки». Логічним продовженням дворових концертів стали заняття Анатолія Равиковича в драмгуртку Будинку піонерів.

Кадр з фільму *На дикому бреге*, 1966 | Фото: kino-teatr.ru
За порадою керівника драмгуртка юнак після школи вирішив вступати до театрального вузу. Комедійний талант проявився у нього ще під час вступних іспитів: він вирішив убити комісію роллю «ідіота» і виконав пісню «По долинах і по узгір’ях» так, що викладачі не могли втриматися від сміху. Професор Хохлов сказав, що вони не могли не прийняти такого абітурієнта, тому що такого «ідіота» він давно не зустрічав, а на сцені це амплуа завжди було дуже важливим.

Аліса Фрейндліх у ролі Малюка і Анатолій Равикович в ролі Карлсона | Фото: culture.ru
Після закінчення навчання Равикович за розподілом потрапив у театр в Комсомольськ-на-Амурі, де пропрацював 3 роки, потім ще рік виступав на сцені драмтеатру Сталінграда. Можливо, ім’я талановитого актора ніколи б не стало відомо у всій країні, якби не щасливий випадок. На початку 1960-х рр. під час відпочинку в Ялті Равикович познайомився з режисером Театру Ленсовета Ігорем Владіміровим, який якраз займався пошуком молодих артистів. Наступні 25 років Равикович провів у цьому театрі і називав ці роки найщасливішими у своїй творчій біографії.

Народний артист РРФСР Анатолій Равикович | Фото: 24smi.org
Амплуа Равиковича ніколи не було героїчним, вже в 40 років він отримував ролі літніх людей. Коли через роки актор опублікував автобіографічну книгу, він назвав її «Негероїчну герой». Він зізнавався, що насправді дуже любив ролі звичайних людей, незалежно від того, чи були вони комедійними або драматичними: «Я керуюся одним принципом: цікавий мені ця людина або не цікавий. Мені цікава хоробрість нехраброго людини, то, як звичайна людина, борючись зі своєю боязкістю, нерішучістю, здійснює вчинок, пересилюючи себе. І моє завдання – переконати глядача в тому, що ми, звичайні люди, здатні на вчинок, у нас повинно знайтися мужність на те, щоб відстоювати в життя свої принципи. Ось такі речі мене дуже займають».

Кадр з фільму *Ковальова з провінції, 1975 | Фото: kino-teatr.ru
Сам про себе він був дуже невисокої думки. Режисер Георгій Юнгвальд-Хилькевич, у якого Равикович зіграв кардинала Мазаріні у фільмі «Мушкетери двадцять років потому», розповідав: «Це дивно, але Толя не хотів нікому подобатися! У нього була виключно низька самооцінка. Він вважав себе дуже страшним зовні, абсолютно нещасним євреєм. Казав, що грати йому можна тільки безглуздих, смішних людей. У Толі було дивовижне почуття гумору, дещо іронічне, з яким він ставився навіть до самого себе». Сам над собою Равикович жартував: «Знаєте, є таке амплуа – смішний єврей».

Анатолій Равикович і Олена Коренєва у фільмі *Покровські ворота*, 1982 | Фото: kino-teatr.ru

Анатолій Равикович в ролі Хоботова, 1982 | Фото: kino-teatr.ru
Анатолій Равикович завжди вважав себе в першу чергу театральним актором. У кіно він прийшов досить пізно – його дебют відбувся лише в 30 років, і більше 10 років йому не діставалося помітних яскравих ролей. Широка популярність прийшла до нього лише у 45 років, коли Равикович зіграв головну роль у фільмі Михайла Козакова «Покровські ворота». Його безглуздий, смішний і такий чарівний недотепа-інтелігент Хоботів підкорив мільйони глядачів. А ось сам актор свого героя недолюблював.

Кадр з фільму *Покровські ворота*, 1982 | Фото: fb.ru
Юнгвальд-Хилькевич розповідав: «Толя говорив, що цей персонаж на нього дуже схожий своєю безпосередністю, яка іноді виглядає смішно. Правда, завжди помічав, що будь його воля, зробив би Хоботова більш рішучим. Але це не входило в режисерські плани Михайла Козакова». У Равиковича були хороші відносини з режисером, але під час зйомок вони багато сперечалися з приводу Хоботова, якого актор не хотів перетворювати в безвольного підкаблучника.

Анатолій Равикович в ролі Хоботова, 1982 | Фото: 24smi.org
Равикович зізнавався: «Михайло Козаков був жахливим деспотом. Так що це його Хоботи, а не мій. Я намагався сперечатися з-за трактування ролі і отримував по руках, переживав, не спав ночами… Хоботів у мене виходив якийсь одномірний, як карикатура. Все у нього падає, нічого він не може… Ну не буває таких. Це дурень, і любити його не за що». Сам він говорив, що, якби його воля, Хоботів «боровся б з Маргаритою Павлівною! У підсумку програв би, але хоча би показав характер».

Анатолій Равикович і Олена Коренєва у фільмі *Покровські ворота*, 1982 | Фото: fakty.ua
При цьому актор визнавав, що ця роль допомогла йому подолати комплекс неповноцінності, який виник через усвідомлення того, що до 40 років у нього не було стоять ролей у кіно, адже до цього він знімався дуже мало. І «Покровські ворота» Равикович називав своєю першою великою серйозною кінороботою. Сам він вважав, що відрізняється від свого героя тим, що був більш вольовим і практичним, але і визнавав схожість з ним: «І в той же час я міг зробити таку ж дурість, як Лев Євгенович: закохатися в 42 роки, кинути все, це мене ріднить з Хоботовым. Я, як і Лев Євгенович, людина почуття». Своє особисте щастя Равикович знайшов теж після 40 років, закохався, як хлопчисько, в свою 19-річну колегу по театру Ірину Мазуркевич і залишивши заради неї сім’ю. Ніхто не вірив, що цей шлюб витримає випробування часом, але акторський союз виявився напрочуд міцним і протримався до самої смерті Равиковича.

Анатолій Равикович у фільмі *Приморський бульвар*, 1988 | Фото: kino-teatr.ru
Хоча роль Хоботова принесла Равиковичу величезну популярність, вона в той же час зіграв з ним злий жарт, зробивши заручником одного образу. Режисери пропонували йому десятки нових ролей, але всі вони були варіаціями на ту ж тему. Як казав актор, «Хоботів француз, Хоботов білорус, Хоботов стоматолог, Хоботов гінеколог, Хоботов мафіозі і так далі… Після «Покровських воріт» я ходжу в тіні Хоботова у різних його варіантах. Не те що ролі, навіть рекламу – і ту мені пропонують таку, що в ній діє хтось схожий на Хоботова. Цю тему не перестають експлуатувати навіть через багато років. Я спочатку смикався. А потім подумав: «Значить, доля».

Анатолій Равикович в ролі Еркюля Пуаро в фільмі *Загадка Эндхауза*, 1989 | Фото: kino-teatr.ru
Тому він був дуже вдячний тим режисерам, які спробували його уявити в іншому амплуа. З усіх своїх подальших кіноробіт він виділяв роль детектива Еркюля Пуаро в фільмі «Загадка Эндхауза» і роль кардинала Мазаріні у фільмах «Мушкетери двадцять років потому» і «Таємниця королеви Анни, або Мушкетери тридцять років потому». Але, на жаль, ці фільми не мали великого успіху у глядачів, і Равиковича продовжували ототожнювати з Хоботовым.

Кадр з фільму *Збережені долею*, 2011 | Фото: kino-teatr.ru
Актор не раз говорив, що не зміг реалізувати в кіно і десятої частини своїх творчих можливостей, – на його думку, кінорежисери в своїй більшості експлуатували тільки те, що він вже зробив у театрі. По-справжньому творчої він вважав тільки свою театральну кар’єру, адже там була можливість працювати над роллю місяцями, пробуючи різні варіанти трактування одного і того ж образу.

Актор на сцені театру | Фото: biographe.ru
В останні роки життя актор сильно змінився – помітно схуд і змарнів. Глядачі не знали, що у нього діагностували рак легень, і що в перервах між зйомками у фільмах, репетиціями та виставами Равикович весь вільний час проводив у лікарняній палаті. Але був твердо переконаний у тому, що скаржитися на здоров’я – не по-чоловічому. Він передчував свій швидкий відхід і навіть не дозволяв собі сильно зближуватися з маленькими онуками – щоб вони не встигли прив’язатися до нього і не страждали після його відходу. Після кількох інфарктів у квітні 2012 р. серці 75-річного актора перестало битися…

Народний артист РРФСР Анатолій Равикович | Фото: kino-teatr.ru
Спочатку цей фільм не користувався великим успіхом, на його адресу навіть звучали репліки «несмак» і «вульгарщина», але через роки його назвали визнаною класикою радянського кіно: Чому критики пророкували провал «Покровським воротах».