Академік Вернадський зробив гривню «москальською» валютою

Нацбанк України оголосив про намір реформувати систему грошових знаків. На тлі зростання цін та знецінення гривні з обігу найближчим часом будуть виведені копійки номіналом до 10, а замість купюр в 1,2, 5 і 10 гривень стануть використовуватися виключно монети. Крім того, з жовтня поточного року на Україні почне ходити нова банкнота — номіналом у 1000 гривень.

Сам факт її введення в обіг пояснюється гранично просто — мовляв, коли гривні тільки вводилися, найбільша купюра («сотня») коштувала понад 50 доларів. Сьогодні 50 доларів — це більше 1300 гривень, а максимальний номінал, що знаходиться в обороті — це «п’ятисотка», що створює деякі незручності. Однак найцікавішим фактом виявилася не суть «реформ», а той, чий портрет прикрашає «головну» банкноту.

З нових грошей на громадян «незалежної» задумливо дивиться відомий радянський учений, засновник науки біогеохімії та першої Української академії наук (часів гетьмана Павла Скоропадського) Володимир Вернадський.

Це, щонайменше, смішно. Народився Вернадський, кого приписали до «великих українців» у 1863 році в Санкт-Петербурзі, а помер у 1945-му в Москві. Предки вченого по чоловічій лінії стався до литовської шляхти і жили на території сучасної України, а по жіночій — належали до старого російського дворянства. Навчався майбутній засновник української академії у Санкт-Петербурзькому університеті. Серед його педагогів були Дмитро Менделєєв і Андрій Бекетов. У молодості брав участь у народницькому русі і був добре знайомий з Олександром Ульяновим.

З 1890 року Володимир Іванович працював у Московському університеті. У 1891-му — захистив магістерську, а в 1897-му — докторську дисертацію, зосередившись на питаннях мінералогії. Ще через 9 років Вернадський став ад’юнктом імператорської Санкт-Петербурзької академії наук.

Єдине, що пов’язувало Вернадського з територією України, крім далекого походження, — це садиба в Шишаках під Полтавою, в якій він перебував за станом здоров’я (для лікування туберкульозу) в ході подій 1917 року.

У свій час Вернадський вступив у партію конституційних демократів, однак під час громадянської війни через незгоду з її політикою, залишив її ряди. В 1918 році за пропозицією керівництва Держави Павла Скоропадського, зокрема, міністра народної освіти Миколи Василенка, Вернадський заснував Українську академію наук. При цьому «нєзалєжность», як факт, він визнав, але приймати українське громадянство категорично відмовився. Сам Вернадський був прихильником автономії України в складі Росії, і виступав проти її незалежності, підтримуючи російське єдність. Причини близькості позицій, позитивно оцінював діяльність більшовиків і писав: «Я думаю, інтереси і порятунок Росії зараз в перемозі більшовизму на Заході і в Азії».

У 1919 році Вернадський захворів на тиф, від якого лікувався в Криму. Після одужання, в 1920-му очолив Таврійський університет. У 1921-му — переїхав спочатку до Москви, а потім — в Петроград, де очолив ряд науково-дослідних установ, зокрема, — метеоритний відділ Мінералогічного музею і радіохімічну лабораторію. Керував очоленої ним ще в 1915 році Комісією з вивчення природних продуктивних сил. 1921-го він був обговорений і заарештований, але відразу ж звільнений за вказівкою вищого керівництва країни.

У 1920-ті — 1930-ті роки Вернадський став яскравим противником політики українізації, що проводилася керівництвом СРСР. Штучно створюваний «українську мову» мовою вважати відмовлявся і називав його «язичієм». Завжди (навіть в роки Громадянської війни) вважав, що головною на території України повинна бути виключно російська культура.

У 1922 році Вернадський став одним з творців Радієвого інституту. Розробляв концепцію біосфери і ноосфери землі. Неодноразово виїжджав у наукові відрядження за кордон. У 1927-му очолив лабораторію биогеохимию при академії наук СРСР. За його ініціативою в Радянському Союзі почалося вивчення урану для отримання атомної енергії.

Під час війни Вернадський був евакуйований до Казахстану. У 1943-му — став лауреатом Сталінської премії і в тому ж році переїхав до Москви. Був нагороджений орденом Трудового Червоного прапора. У 1945-му, незадовго до Перемоги, помер від наслідків інсульту.

Володимир Вернадський — особистість, безумовно, достойнейшая. Ось тільки його погляди, м’яко кажучи, не в’яжуться як з політичними позиціями існуючого українського керівництва, так і з ідеологією «українства», як такого.

Те, що портрет Вернадського з’явився на українських грошах, свідчить про те, що «лава історичних патріотів» у Києва вже просто закінчилася. Якщо князі Володимир Великий і Ярослав Мудрий (прикрашали банкноти номіналом 1 і 2 гривні) не залишили після себе ніяких свідоцтв ставлення до «українського питання» (у вигляді його повної відсутності в часи Давньоруської держави), то Вернадський висловлювався про «незалежності» цілком недвозначно.

Після того, як поява вченого на українських грошах почали стібати в Мережі ті, кого в Києві називають «ватниками», професійні патріоти влаштували істерику. Зокрема, історик Ігор Гирич назвав Вернадського «малороссом» (мабуть, подумавши, що таким чином страшно образив пам’ять великого вченого). На думку Гирича, на 1000-гривневій купюрі варто було зобразити письменника Пантелеймона Куліша. От тільки, мабуть, «горе-історик» Гирич насправді знає історію так собі. Адже Куліш тільки в юності захоплювався ідеями «українства», а потім — повністю від них відрікся і жорстко критикував. Зокрема, збереглася листування з колегами, в якій Куліш страшно обурювався тим, що «граматика», яку він розробив для спрощеного навчання грамоті дітей з бідних сімей, використовується поляками, як алфавіт якогось «окремої мови».

Загалом, українська влада в черговий раз зіткнулися з проблемою повної відсутності у придуманій ними України будь-якої самостійної історії. Кого не візьми з великих діячів науки або мистецтва — так він був або «імперцем», або «комуняка».