Більше 180 років минуло з часів дуелі, яка забрала життя Олександра Сергійовича Пушкіна, але пошуки істини тривають і донині. Більшість істориків не сумніваються у вині Дантеса, але хтось бачить у драмі і «імператорський слід», і навіть змову Наталі з вбивцею чоловіка. Як насправді розвивалися події, що призвели до сумного фіналу, і справді в них замішаний цар, можна сказати, якщо дізнатися про взаємини поета і імператора, чия перша зустріч відбулася в 1826 році.
Коли у Пушкіна виникли перші проблеми з владою
Пушкін на ліцейному іспиті в Царському Селі. Картина В. Рєпіна (1911)./Фото: art-catalog.ru
Як нащадок дворянського роду, юний Олександр Пушкін навчався в Імператорському Царськосільському ліцеї – привілейованому навчальному закладі, де виховувалися майбутні державні чиновники. Така стартова позиція гарантувала Пушкіну прекрасні перспективи, і будь він націлений на кар’єру, цілком можливо, став би чи високопоставленим політиком або урядовим чиновником.
Вже під час навчання було ясно, що Олександр не відчуває ніякої тяги до державної служби. Однак літераторам платню не було, а от чиновникам – так, і після закінчення ліцею Пушкіна зараховують в Колегію іноземних справ.
Там, познайомившись особисто з багатьма державними мужами, поет не скупився на уїдливі, а часом злі епіграми в їх адресу. Але якщо гостроти на сановників ще залишалися безкарними, то ода «Вільність», в якій явно звучав протест проти самодержавства, стала причиною виклику Пушкіна до Милорадовичу – колишнього в ту пору губернатором Петербурга. Після спілкування, де поетові вдалося завоювати прихильність генерала своєю відкритістю, Милорадович з зошитом віршів молодого вільнодумця постав перед імператором.
Після спілкування з губернатором, первинний вердикт Олександра I – «Заслати в Сибір!» – трохи згодом був все-таки пом’якшений. Завдяки заступництву Карамзіна, Жуковського, Чаадаєва і того ж Милорадовича, Пушкіна відправили в південну посилання – під нагляд генерал-лейтенанта Інзова.
За що Олександра Сергійовича викликали «на килим» до імператора
Імператор Микола I./Фото: avatars.mds.yandex.net
З другої посилання на цей раз в родовий маєток за листування з атеїстичним вмістом поет повернувся до Петербурга в 1826 році за особистим розпорядженням Миколи I. Справа в тому, що, перебуваючи в Михайлівському, поет відправляв імператору петицію з проханням повернутися на державну службу, дозволивши вийти з 2-річного ув’язнення у світ.
Цар, чули про вільнодумстві Пушкіна, викликав його для особистої аудієнції, на якій прямо запитав, чим би займався поет в період подій на Сенатській площі. На це Олександр Сергійович відверто відповів, що був би з друзями-бунтівниками, так як не зміг би залишити їх і знаходитися в стороні. Правда, в ході подальшого 2-годинної розмови, Пушкін дав зрозуміти, що не є ідейним революціонером, хоча нові ідеї захоплюють його постійно.
Як Пушкін стає царським історіографом
Олександр Сергійович – перший російський літератор, для якого ця діяльність є джерелом доходу./Фото: pbs.twimg.com
Після проведеного знайомства і розмови, що проходив тет-а-тет, поета звільнили від покарання і дозволили жити в Петербурзі. Більше того, Микола оголосив себе особистим цензором Пушкіна, неодноразово надавав йому матеріальну підтримку, а в 1831 році відкрив тому доступ до секретних історичних архівів, зробивши царським історіографом.
Правда, перший результат архівно-історичних досліджень не виправдав очікувань царя: йому не потрібні опису подій селянської війни 1773-1775 рр., які Катерина II – вінценосна бабка імператора – прагнула свого часу надати забуттю. Як би там не було, але ознайомившись з працею Пушкіна, Микола зробив тільки одне виправлення – змінив назву книги з «Історії Пугачова» на «Історію пугачовського бунту». Трохи згодом опублікували роботу за державний рахунок, але особливого успіху вона не мала, що хтось, незважаючи на царський схвалення, вважав її крамольним виданням, а хтось просто не сприймав Пушкіна як історика і не цікавився його дослідженнями.
Які були у Пушкіна претензії до імператора
Наталія та Олександр Пушкіни на балу./Фото: i.pinimg.com
Незважаючи на заступницьке ставлення до поета і не раз надану підтримку, Микола I, поряд з почуттям вдячності не раз викликав у Пушкіна неприкрите роздратування. Перший раз це сталося після присвоєння Олександру Сергійовичу звання камер-юнкера, яким зазвичай нагороджували молодих людей після закінчення ліцею. Пушкіну ж на той момент давно виповнилось 34 роки, і бути молодшим придворним він вважав для себе непристойним і принизливим.
Друге, що виводило його з себе – ревнощі до імператора через дружини Наталії, про яку в аристократичних колах ходили чутки про її любовний зв’язок з Миколою I. Було це правдою – невідомо, але за збереженим листам Пушкіна, можна судити про кокетстве його дружини з царем і болісних переживаннях поета, який просив Наталі не фліртувати на балах.
На відміну від попереднього імператора Олександра, всі претензії Пушкіна до Миколи носили особистий характер. У питаннях управління країною поет убачав тільки позитив, що і відобразив у циклі «Миколаївських віршів».
Мала відношення до фатальної дуелі Пушкіна вища влада
Після смерті поета імператор віддає записку з розпорядженнями, що стосуються покійного: «1. Заплатити борги. 2. Закладене маєток батька очистити від боргу. 3. Вдові пенсіон і дочки заміжжя. 4. Синів у пажі й по 1500 р. на виховання кожного за вступ на службу. 5. Твори видати на казенний рахунок на користь вдови і дітей. 6.»./Фото: i.pinimg.com
З віком політика все менше цікавила Пушкіна – після одруження він став мріяти про самоту зі своєю родиною в селі, подалі від оточуючих дружину кавалерів. Крім того, поета долав творча криза, і він бажав змінити обстановку, сподіваючись на лоні природи відшукати натхнення. Однак Наталя була не згодна, незважаючи на 4 дітей, 25-річна жінка все ще залишалася першою красунею балів, які ніяк не збиралася міняти на самітницьке життя в селі.
Легковажність Наталі, яке полягало в бажання подобатися чоловікам, призвело до того, що в неї закохався 24-річний французький офіцер Жорж Дантес. І знову поповзли чутки: на сей раз світське суспільство стало обговорювати романтичну закоханість француза, і будувати припущення про зв’язок між ним і Пушкіної.
Після того, як в листопаді на адресу Олександра Сергійовича доставили анонімний пасквіль, в якому його називали рогоносцем, Пушкін не витримав – викликав Дантеса на дуель. Однак друзям і не на жарт стривоженою Наталії Миколаївні вдалося відстрочити поєдинок, але ось зовсім запобігти його не вдалося: 27 січня 1837 року після повторного виклику Дантес зробив фатальний постріл, який завдав поетові смертельне поранення.
Резюмуючи можна впевнено сказати: ні імператор, ні його оточення не мали ніякого відношення до даної трагедії – вона відбулася за участю зовсім інших осіб.
А адже в середовищі російських класиків конфлікти і ворожнеча були справою нерідким.
Thanks!
Our editors are notified.