Партія Юрія Бойка – Віктора Медведчука «Опозиційна платформа – За життя» («ОПЗЖ») в завершальній парламентській гонці впевнено посідає друге місце з 13% (плюс-мінус якісь мізерні електоральні «сльози» типу 0,02-0,93%). Багато це чи мало?
Це дуже просте питання. По-перше, тому, що президентська партія «Слуга народу» («СН») вперше в історії України зможе створити монополістичне більшість у новій Раді і формувати уряд без оглядки на інших насельників сесійної зали під куполом. І в такій ситуації дуже важливо: а) буде взагалі опозиція такій силі або всі побіжать на будь-яких умовах примазуватися до переможцю? б) якого політичного забарвлення і якості кадрового буде ця опозиція.
По-друге, «ОПЗЖ» вже заявила, що не буде примазуватися до «СН» буде опозицією нового українського режиму президента Володимира Зеленського. Партія Бойка-Медведчука провела кампанію і добилася таких результатів, активно використовуючи свою «проросійськість». Тобто необхідність відновлення і нормалізації в повному обсязі відносин з Росією. Після вимоги світу в Донбасі це було альфою і омегою всієї політичної метушні у виконанні «ОПЗЖ», чиї вожді зі шкіри геть лізли, аби тільки довести, що «Путін любить». І вже на цій підставі знизить ціни на газ, відпустить всіх полонених і заручників і взагалі всіляко голубить всіх українців, міцно потискуючи руки дуету Бойко-Медведчук особисто або доручаючи це зробити перед телекамерами прем’єру Дмитру Медведєву.
Ті, хто задоволений результатом «ОПЗЖ», потирають руки від щастя: мовляв, голос Росії як і раніше буде чутно і в Україні Ті ж, хто стверджують, що 13% — це провал і продовження падіння України в безодню русофобії, навіть дорікають Москву в тому, що це… вона винна. Тому що дуже незграбно і одноманітно піарила на своїх провідних телеканалах виключно «кума Путіна» (Медведчука) і його прихильників, які, мовляв, насправді тільки прикидаються проросійськими, а насправді такими не є і тільки хочуть бабла.
Відповідь на те, хто з цих «ворожок» і «обосревателей» прав, я не беруся коментувати ввічливості та подяки за порятунок від кийків неонацистів Петра Порошенка та тимчасовий притулок в Москві: все-таки живому воно якось краще. Але, на мій погляд, відповіді можуть критися в проясненні двох інших питань, які можна задавати російським «фахівцям по Україні» (назвемо їх так м’яко). Перший: що і кого хотіла Росія на цих українських виборах – взагалі проросійську силу або конкретно проросійських політиків в особі «ОПЗЖ» Бойко-Медведчука?
Друга група питань – більш багатошарова, але теж гранично конкретна: якщо в Москві хотіли потужно представлена в Раді взагалі проросійську силу, то чому тоді не зробили все можливе, щоб подолати розкол між «ОПЗЖ» і інший нібито проросійської гілкою – «Опозиційним блоком» («ПРО») Євгена Мураєва – Олександра Вілкула, адже разом вони однозначно набрали б більше голосів? І сюди ж доповнення: чому не були зняті російські санкції з головних персонажів «ПРО», а одному з вождів-«касирів» «ОПЗЖ» Вадиму Рабиновичу дозволили так вільно торгувати місцями в партійному списку, що в нього потрапив, наприклад, Ілля Ківа — не просто екс-радник глави МВС України Арсена Авакова, але і відморозок, який закликав «різати вату і колорадів» в Донбасі? Що важливіше було для «ОПЗЖ» в цій кампанії: перемогти з максимальним результатом або все ж відбити вкладені «бабки», а то і взагалі малеха «навариться»?
І ось вже на ці питання кожен може відповідати самостійно. Але 13% голосів – це всього лише 13% голосів з мажоритарниками дорівнює приблизно чотирьом десяткам мандатів. Або, як кажуть усі брати-слов’яни, ні Богові свічка, ні чорту кочерга. Все буде залежати від частоти і якості опонування режиму Зеленського. У колись єдиного «ПРО», від якого відбрунькувалася «ОПЗЖ». Опонувати режиму Порошенко не виходило практично ніколи. Навпаки – «ПРО» все того ж Юрія Бойка, Сергія Льовочкіна завжди виступав «донором» порохоботов, коли тим не вистачало голосів для проведення через парламент того чи іншого изуверского варіанту держбюджету або просто канібальського закону, продиктованого в МВФ. А якщо згадати, що і Бойко, і особливо Льовочкін, безпосередньо організовував держпереворот-2014 у вигляді «евромайдана» і «звирячого побыття» (жорстокого побиття) «анижедетей», фактично зрадили свого президента і партійного лідера Віктора Януковича. І «кинули» свій електорат на південно-сході. В тому числі і під кулі, кийки і міни карателів з так званих укро-добробатов і солдатів ВСУ. А зрадив раз.., ну, ви мене розумієте. Не можна обходити увагою і багатьох порохоботских і майдаунных журналістів, які публічно і з фото – відеодоказами на руках стверджували, що Медведчук – це «нічний партнер» Порошенко по дерибану країни. Медведчук це все, звичайно, спростовував, але так виразно і не відповів, а що ж він тоді робив ночами в Адміністрації Порошенко на Банковій, де його і фіксували журналісти?
Все це і наштовхує на думку, що фракція «ОПЗЖ» у новій Верховній Раді буде не стільки опонувати монопартийному режиму Зеленського, скільки виконувати дві отмазочно-маскувальні функції ширми і вивіски, які прикриють справи нових володарів, а в очах всього навколишнього світу і самих українців створять якісь помилкові видимості. З одного боку, це видимість опозиції у демократичній країні. Мовляв, це нічого, що влада однопартийна, як колись в СРСР при комуністах або в латиноамериканських диктатурах при тиранів. Різниця ж є, тому що є демократія: в парламенті представлена сила, яка відображає інтереси протестного електорату. Нібито відображає. Але як в таких умовах говорити, що при Зеленском в Україні немає демократії?
З іншого – «ОПЗЖ» в Раді реально створить видимість загасання проросійських настроїв в українському суспільстві і нібито вибору українців курсу на впевнене перетворення України в «НеРоссию». На мій погляд, дуже точно з цього приводу «Украине.ги» сказав політолог Костянтин Книрик: «Американські політтехнологи вивели Україну з-під критики в тому, що в цій країні порушуються права російськомовного населення. Як же порушуються, вказують вони, якщо в Раду пройшла проросійська партія? Все те, про що ми з вами говорили всі п’ять років, що росіян на Україні утискають, тепер виглядає як пропаганда Кремля. Раз є фракція, то яке ж тут утиск? Зараз американці створюють новий глобальний проект: «російськомовна Україна — Анти-Росія». Голосуючи за Зеленського, раніше проросійський електорат голосує за курс на ЄС і НАТО. Це повна нова ідеологічна перепрошивка. Американці розуміють, що із загального ідеологічного фону треба прибрати затятий печерний український націоналізм, зберігши його на рівні цих 8% Порошенко. Нова формула для України по-американськи така: ми тут говоримо по-російськи, але ми за НАТО; ми тут говоримо по-російськи, але ми проти російської влади і Путіна».
І з цим, погодьтеся, важко сперечатися. Але, в принципі і чисто теоретичним, можливо, якщо «ОПЗЖ» буде активно і – найголовніше! — якісно і аргументовано опонувати владі по будь-якому питанню, який буде обмежувати права громадян. В тому числі, і протестного електорату, якого, за загальним думку. В Україні набагато більше, ніж 13% проголосували за опозиціонерів Ківу з Льовочкіним. Тільки за реальне зближення України і Росії, за повернення добросусідських і партнерських відносин і співробітництва, за різними соцопитуваннями, виступають від 60 до 70% українців. Ось з ними опозиції в особі «ОПЗЖ» і потрібно працювати і на них спиратися, орієнтуючись у своїй роботі. Чи буде це? Я не знаю, але, повторюю, ви ж бачили цю «опозицію» у минулій Раді. Важко їй буде ой як важко.
Тим більше, що з іншої сторони режим Зеленського будуть підпирати та погрожувати розправою «ОПЗЖ» нацики і радикали. В першу чергу 8% проголосували за Порошенка. А є ж ще 8% Юлії Тимошенко і майже 6% Святослава Вакарчука, які просочені агресивної русофобією, як спущені з повідка Бобики, вывалявшиеся у вуличному гною і бруду. Є тиск русофобської вулиці – всі ці неонацисти і неофашисти, патріоти і ветерани АТО, волонтери та активісти, ідіоти та грантожери, які залишилися за бортом парламенту, але їсти хочуть і тому будуть відпрацьовувати чужий замовлення на «Україну – Анти-Росії». Та про це ми ще поговоримо.
Thanks!
Our editors are notified.