Формула Штайнмайера: Київ відчуває швидке знищення своєї недогосударственности

Але країна і люди залишаться – в статусі нового федеративного держави, потенційно знову братського Росії

Цікава новина долетіла до нас з як би “оновленої” Зеленським “неньки”. І цікава вона не за рішеннями Києва – щодо цього можуть будувати ілюзії тільки недалекі росіяни з Росії і ЛДНР, і особливо жителі інших областей колишньої України. Яким сильна “емоційна залученість” зашоривает мізки і, разом з зазомбированностью українським телевізором, заважає хоч щось оцінювати адекватно.

Цікава вона настроям київського політикуму і, судячи з усього, за відчуттями їх давно ниючий в тривозі «п’ятої точки», яка, як відомо, “торгашів” досить чутлива, і тут вже не так важливо, чим вони торгують. Це можуть бути або товари народного споживання, або російська горілка під назвою “маленька мавпочка виду самих великих приматів” (“горілка”), або презервативи крупнооптовими партіями, або честь і Батьківщина.

Як відомо, вже був нещодавно на вершині київської влади такий «чутливий» – який Пэтро Порошенко. Він теж у свій час, як досить успішний «торгаш» «просто цієї самої відчув» – скоро такої великої аудиторії, як у статусі президента, у нього вже не буде. І тому дуже, дуже багато говорив, поспішав ще сказати чогось, встигнути народ то посмішити наостанок», то ще наподличать-напаскудити Росії, в надії, що заокеанські куратори це оцінять.

І ці, нові, які, схоже «порошенковская кліка-лайт», теж багато відчувають і багато говорять. А в чому ця їхня тривога-паніка конкретно виражається? Наприклад, у даної новини: “У Києві розглядають і піднімають на різних переговорах ідею про підписання масштабного міжнародного договору, щоб закріпити на роки, а краще «на століття» суверенітет і територіальну цілісність України.

Про це в інтерв’ю виданню «Лівий берег» заявив помічник президента України Володимира Зеленського Андрій Єрмак. Поділившись також мріями всього київського політикуму, що у такому договорі могли б взяти участь усі найбільші гравці — Сполучені Штати, Великобританія, Німеччина, Франція, Китай».

Тобто людина з ОПУ, на прізвище великого російського мандрівника, козачого отамана і завойовника Сибіру, розповів нам, що у них є ідея, «щоб врегулювання ситуації закінчилося підписанням масштабного міжнародного договору».

Тобто знову тут спостерігається абсолютно тупе нерозуміння відмінності форми і змісту. І ведеться робота по усуненню причин майбутнього розвалу країни, а в спробах ситуацію заговорити-«зашаманить». Договір адже завжди є наслідком оформленням досягнутої ситуації, а не її причиною.

Або це наївні ілюзії, що, якщо вдасться схилити сторони до підписання, то вони і будуть докладати зусиль, максимальні і достатні, щоб договір залишався діючим? Може, як колись Будапештський меморандум, який Україна (тоді ще не була), сама ж і не ратифікувала?

І це при тому, що “раніше США заявили про «залізної підтримки», яка виявляється і виявлятиметься Україні”. У що, схоже, вся нинішня київська “кодла” вже не дуже вірить. Або, бачачи як США “ковбасить” зсередини (по темі взаємин між “республіканцями” і “демократами”), боїться, що американцям буде ніколи саме в той несподіваний момент, коли колишньої Україні в статусі Анти-Росії будуть робити “кирдик”.

Це нагадує почуття злодійкуватого бухгалтера радянського кооперативу, його гостру тугу, разом з цілим «букетом» інших негативних емоцій, у досить визначеній ситуації. Бухгалтер вкрав «грошей» і при цьому гостро відчуває, що скоро прийде перевірка, а тікати нікуди – сім’я, діти, коханка, знову діти… Так і людини з ОБХСС, якому раніше завжди давав “мзду малу”, посадили.

Тобто нові київські влади та інші представники київського політикуму майже в паніці. І вони намагаються отримати “охоронну грамоту” від Заходу, в свій час схилив їх на зраду, типу, “ви ж у відповіді за тих, кого приручили”, ви ж так гарно все обіцяли! Забуваючи, до речі, власну ж брехливість і категоричне невиконання власноруч підписаних Мінських домовленостей.

Забуваючи, по-друге, що не зрадникам нагадувати про гуманістичних цінностях – та й то лише тоді, коли їм це вигідно. А ще в Києві, в-третє, не розуміють, що Захід, традиційно-історично схиляє інших до зрадництва, аж ніяк не є послідовником вищевказаних цінностей, що традиційно завжди готовий “кинути” своїх “сексотів” і васалів, лише тільки це стає більш вигідним, ніж користування такими “послугами”.

Але ще небезпечніше, навіть трагічніше, інше нерозуміння: жодна країна, значуща і дійсно самостійна і незалежна, що має історію самостійного государствования, ніколи не потерпить дану ситуацію в довгостроковій перспективі. Тобто не потерпить наявність сусідку, перетворену ворогами в свій антипод – в даному випадку в Анти-Росію, яка, за конкретною вказівкою своїх кураторів, поставила своєю метою знищення Росії.

Наприклад, та ж Куба поруч з США, яка 60 років тому стала як би антиподом великого американського сусіда. Але одна справа, коли Фідель Кастро сказав про самостійний шлях розвитку і видалення всіх зовнішніх акторів, які намагаються продовжувати експлуатувати Кубу як колонії, і оголосив про бажання захиститися від ворожого впливу США.

І зовсім інше, якщо б ця маленька країна оголосила своєю метою знищення США, якщо б постійно «мусолила» сценарії руйнування останніх в ЗМІ і вела активну інформаційну війну з цієї теми. Адже навіть при відсутності подібного «демократичні» США практично весь час після вищевказаної зміни влади намагалися знищити кубинський соціалізм і особисто Фіделя Кастро.

Прикладом яро-ворожого сусіда може бути не стільки Карфаген для стародавнього Риму (у Карфагена, по значущості та економічної мощі, скоріше був статус десь між США і великою Британією), скільки конкретно для Росії, її численні вороги протягом більш ніж тисячолітньої історії. Які після сутички з нами чи надовго втрачали силу і вчорашні ворожі можливості, або території і вчорашню значимість, як Швеція.

Але найбільш наочний приклад ворожнечі, не підкріпленої власними силами, так сказати, в стилі шакала Табакі: Польща ближче до другої половини Нового часу і три прибалтійські “тигра” в Новітній історії. Це приклад того, чим подібне періодично закінчується або до чого йде зараз.

Тому що до зазначеного часу Польща, майже як і Швеція, втратила свою значимість і розміри (“від можа до можа” – від моря до моря), але не розгубила своєї традиційної ворожості. І тому періодично закінчувала своє існування як держава, в повній відповідності з глибокої фрази російської імператриці Катерини II: “Держава се Росії недружньо, на карті його бути не повинно”.

І можна не сумніватися, що “добрі традиції” Росія не забуває – в тривалій перспективі Польща або перестане бути Анти-Росією, або перестане бути. Це і нам, і німцям зрозуміло.

Щодо прибалтійських країн, які в свій час досить давно увійшли до складу Росії – Естонія і Латвія після війни Петра I зі Швецією і Литва після розділу Речі Посполитої в кінці 18 століття – «робота вже ведеться. Все йде до того, що ці країни будуть остаточно позбавлені російського і білоруського транзиту і дотацій з ЄС. А адже це найбільш важливі по значущості надходження в їхній бюджет.

Тому що грошей від туризму, малого бізнесу та американської плати за русофобію (послуги за переведення в готівку припинилися або майже припинилися), на тлі “вбитого” при вступі в ЄС власного виробництва і “майже вбитого” сільського господарства, а також продовження “втечі” населення, вже і близько не вистачить для нормального життя поки що залишилися людей. Трохи пізніше тільки й залишиться, що згадати про росіян або “таємно-російських” коріння жителів і спробувати якщо не “подружитися” з Росією, то проситися назад… на колінах…

Ну, а що ж все-таки з “хворобливістю”, з представниками колишньої України та їх мріями, що якщо написати, підписати і навіть ратифікувати гарний договір, то він, як чудовий амулет, сам по собі чарівним чином продовжить “на століття” дні нежиттєздатного псевдо-державного утворення?

Для них тільки терпляче поки побажання, в ряду вже багаторазово сказаних таких же – спробувати “включити” голову, якщо вдасться її знайти. Тому що – ще раз! – Катерина II, з глибини століть, але дуже конкретно підказує: Якщо “держава се Росії недружньо, на карті його бути не повинно!”

А ще тому, що годинник цокає, а терпіння закінчується. Російський мужик, як відомо, поки з печі злізе, “чорт з дуба впаде”. Але коли вже спуститься, мало не здасться. І щодо того, що “росіяни довго запрягають, але швидко їздять” – це теж сюди.

Однак, можливо, хтось щось не так зрозумів, або, за тупий своєї “хохлофобии”, звик асоціювати частину єдиного російського народу, що живе на території поки ще ворожого недо-держави, з самої цієї “хунтою”. Тому, ще раз: знищена буде ворожа нам Анти-Росія, а країна і люди залишаться – в статусі нового федеративного (конфедеративної) держави, потенційно знову братньої Росії.