У кожної епохи свої пам’ятники. Будучи втіленням духу часу, його головних ідей та естетичних пріоритетів, вони багато про що можуть розповісти нащадкам. Однак історія знає чимало прикладів, коли прийшли покоління намагались повністю стерти з лиця землі речові символи колишньої влади, а разом з ними – пам’ять про своїх попередників. Саме так вчинили більшовики після революції 1917 року радянська влада визнала пам’ятники царизмові «потворними истуканами».
Яким пам’ятників «проклятого царизму» дісталося більше за всіх і позачергово
Пам’ятник Михайлу Скобєлєву «Білий генерал»./Фото: upload.wikimedia.org
За задумом радянського уряду, ніщо не повинно було нагадувати про державу, яке припинило своє існування і ніколи вже не відродиться. Така позиція була затверджена законодавчо – декретом Раднаркому «Про пам’ятники Республіки», в якому монументи на честь російських монархів і їх сподвижників оголошувалися не мали ні історичної, ні мистецької цінності і підлягають демонтажу і утилізації. Одним з перших постраждав унікальний монумент, перший московський кінний пам’ятник герою Російсько-турецької війни генералу Михайлу Скобєлєву, що ввійшов в історію як «Білий генерал». Варварське захід було приурочено до пролетарського свята 1 травня. Масштабну композицію із зображенням батальних сцен і подвигів російських воїнів без жалю відправили на переплавку.
За однією з версій, аналогічна доля спіткала в Костромі пам’ятник юному государеві Михайлові Федоровичеві і врятував його Івану Сусаніну, чия доля стала яскравим прикладом життя за царя. Термінової ліквідації підлягав також один з головних пам’яток країни – меморіальний комплекс у Кремлі, присвячений Олександру II. Пам’ять царя-визволителя, який став жертвою терористів, дуже шанували в Росії. У багатьох містах стояли його скульптурні зображення, і практично всі вони були знищені революційною владою.
Як імперські пам’ятники перетворювалися на трибуни і втрачали цінність
Відкриття пам’ятника Олександру III на Знам’янській площі./Фото: cdnimg.rg.ru
Кампанія по боротьбі з монументами носила характер явного вандалізму. Складалося враження, що пролетарям недостатньо було просто знищити пам’ятники. В їх діях проглядалося бажання поглумитися над монументами, осквернити їх. Так, наприклад, в Москві пам’ятник героям Плевни був перетворений в туалет, а Чернігівської губернії скульптуру генерала Скобелєва скинули у вигрібну яму.
Жахливо цинічне застосування більшовики знайшли для залишків вищезазначеного меморіального комплексу Олександра II: порожнечі, що утворилися в основі пам’ятника, перетворили на поховання для розстріляних ворогів революції. Досить поширеним актом стало використання пам’яток вінценосним особам в якості трибун для мітингів. Підійматися на статуї колишніх самодержців, топтати їх ногами – що може бути символічніше?!
Збереглися нотатки в більшовицьких газетах про те, як революційно настроєні робітники зверталися до натовпу з колін бронзової фігури Олександра III у храму Христа Спасителя. Схожі випадки були зафіксовані в Петрограді – з пам’ятником цього ж монарху біля Миколаївського вокзалу і Катерині II на Невському проспекті. Нерідко оратори не обмежувалися полум’яними промовами і розмахуванням прапорами, а прагнули закріпити червоний прапор в руці царственої особи, про що теж чимало свідчень преси.
Ще один крок у знеціненні скульптурного спадщини царської Росії – прийняття рішення викреслити імперські пам’ятники з категорії об’єктів державної важливості.
Новий час – нові пам’ятники
Радянська Росія – перша країна в світі, яка поставила пам’ятник Робесп’єру. Досі в Парижі, ні де б то не було у Франції пам’ятника Робесп’єру не ставили./Фото: ic.pics.livejournal.com
Як кажуть, святе місце порожнім не буває. На зміну старим обелісків – «царям та їхнім прислужникам» – прийшли нові, як того вимагав декрет «Про пам’ятники Республіки». Цей документ передбачав організацію масштабного конкурсу з розробки проектів монументів, що знаменують велич революційних досягнень. Восени 1918 року першою жертвою «монументальної пропаганди» стала невелика стела в Олександрівському саду, зведена до 300-річчя правління династії Романових. Не мудруючи лукаво, пролетарські діячі мистецтв спиляли вінчає монумент двоголового орла, а замість зображення Георгія Побідоносця та пам’ятної написи помістили список видатних революціонерів.
Трохи пізніше високої честі бути увічненим в Країні Рад удостоївся Максиміліан Робесп’єр. Однак лідер Французької революції протримався в Олександрівському саду недовго: відомого політичного діяча виліпили з бетону та гіпсу, які не витримали перших заморозків. Поспіх, з яким більшовики споруджували монументи, не дозволяла скульпторам зосередитися на завданні і ґрунтовно опрацювати художню ідею кожного творіння. Тому замість героїчних, по-справжньому цікавих образів нерідко виникали банальні вироби, не витримують ніякої критики. Справедливості заради потрібно відзначити, що відверто невдалі, примітивні пам’ятки незабаром були демонтовані. Серед них – пам’ятник Марксу і Енгельсу, який у свій час відкривав особисто Ленін.
Як хвиля знесення монументів «царям та їхнім прислужникам» прокотилася по всій Росії
Більшовики зносять пам’ятник П. Столипіну – державному діячеві Російської імперії, статс-секретарю Його Імператорської Величності (1908), дійсному статському раднику (1904), гофмейстера (1906) – у Києві./Фото: upload.wikimedia.org
Ураган боротьби з монументальним спадщиною царського режиму пронісся по всій країні. У Києві демонтували встановлений на народні пожертвування пам’ятник Олександру ІІ і на його місці поставили фігуру, яка символізує нового радянського людини. У Єкатеринбурзі бронзове зображення цього імператора послідовно змінювали так звана Статуя свободи, погруддя Маркса і скульптура людини звільненої праці. А в Саратові статую Олександра ІІ замінили на гіпсовий бюст Чернишевського.
Ще один символ свободи – розбиває на земній кулі ланцюга пролетар – опинився в Сімферополі на місці пам’ятника імператриці Катерині ІІ. Невеликий уральський містечко Кушва був відомий пам’ятником на честь порятунку імператора Олександра ІІІ після замаху на нього на залізниці під Харковом. Після того, як статуя государя була знищена, на постаменті з’явився символ світової революції – дерев’яний глобус на шпилі. У Києві хвиля гніву українського пролетаріату поширилася навіть на династію Рюриковичів: скинули з п’єдесталу княгиню Ольгу, а на її місце поставили пам’ятник Тарасу Шевченку, який простояв, правда, недовго-за неякісних матеріалів.
Пізніше пам’ятники стали ставити вже радянської розвідниці в Польщі.
Thanks!
Our editors are notified.