Інформаційна передоЗЕровка

Прес-марафон із Зеленським проходив у Kyiv Food Market, нещодавно відкритому біля станції метро «Арсенальна». В одному з корпусів колись легендарного заводу «Арсенал» розміщені ресторанчики, барчик і кав’ярні. Вимога часу. Тема модна серед хіпстерів, судових клерків і офісного планктону, у достатку «водящегося» на Печерських пагорбах. Дійсно, навіщо нам завод, якщо соціум жадає тайської кухні і смажених реберець під гострим соусом? Забудовник Микитась вчасно просік тему. Той самий Микитась, який відзначився в будівництві Шулявського моста і в даний час красується в чудовому браслеті на нозі.

Його випустили під заставу. Тому місце для прес-марафону креативна команда Зеленського вибрала дійсно незвичайне. Вже на підході до станції метро «Арсенальна» можна побачити зовнішній периметр охорони. Серйозні дядьки з витими навушниками ласували шаурмою (продається поруч в переході) і робили вигляд, що цікавляться цінами на журавлину (95 грн. стаканчик). Біля самого будинку фудкорту чергують поліцейські і встановлено межі шмона. Періодично проходять «стихійні акції протесту». Я застав групу «свободівців», які розгорнули плакатики, які, на думку авторів ідеї, повинні стимулювати журналістів на запитання президенту: «Запитай: «Свати» – це як Липецька фабрика?». В саму будівлю можна пройти без проблем. «Удошник» запитав мене: «Ви в магазин?». Ну так, у магазин. Куди ж іще? Прошмонали і пропустили. Не скажу, що народу було ой як багато. Фудкорт постійно заповнений приблизно в такій же пропорції. Ще раз повторю: модна тема. У радіусі кілометра є тільки «Катюша», шаурма і кав’ярні. А тут стегна напівдикого кабана висять, стікаючи несвіжим салом, в повітрі витає запах каррі, піци і спітнілих на другому поверсі операторів. Туди (другий поверх) впускають за списками. Квадратний чоловік зі значком відмінника КДБ ввічливо пояснює, що, в принципі, можна пройти і без акредитації, але туди набилося стільки журналістської братії, що не проштовхнутися. Тому краще посидіти в барі, випити чого-небудь поїсти. «Шакали пера» саме цим і займалися, чекаючи своєї черги до тіла президента.

Чудово розумію, що рухало креативщиками Зеленського, выдвинувшими ідею саме такого формату спілкування з пресою: фудкорт, марафон-анлімітед, живе шоу цілий день. По-перше, це має стати «асиметричною» відповіддю на постійно звучать звинувачення в ігноруванні спілкування з представниками ЗМІ. Дійсно, Зеленський ще з моменту проведення виборчої кампанії не спілкувався безпосередньо з журналістами. Тільки віддалені включення в студію «плюсів», моно-інтерв’ю в «Теслі» Богдана, «прес-конференція» з актором, який грає прем’єра в серіалі «Слуга народу».

І тут – нате, жеріть, поки пронос і інформаційний не настане! «Задовольнимо» всіх, ніяких перешкод. Триста чоловік? Без проблем. По-друге, концепція глави офісу Андрія Богдана про прямому спілкуванні Зе з народом через «Фейсбук», «Инстаграмм» і «Телеграм» накрилася. Перемогла друга найдавніша професія. Або навіть перша. Зеленський відчув, що негативний інформаційний фон, який йому створили після низки проколів в ЗМІ, дуже відчутно б’є по рейтингу. Особливо після випадку з Мендель, яка як би відштовхнула журналіста «Схем» Андрушко.

Прес-секретарка Юля стала скаржитися на буллінг, сексизм і тролінг з боку представників медіа. Треба було виправляти ситуацію. Що ж стосується Андрушко, то його на моїй пам’яті завжди пі…чи. При Ющенка, Януковича, Порошенко. Його мікрофон кидали на смітник, охоронці Федоровича укладали Андрушко хитрим прийомом айкідо на асфальт, а Ігор Коломойський відкрито послав на х…й. Вся справа в тому, що він – представник досить рідкісної для України професії «польовий папараці». Особливими журналістськими талантами ос не блищить, але бере наполегливістю, тупістю і приголомшливим працьовитістю. Ну уявіть собі, яке це: три тижні поспіль ночувати в машині перед будівлею Адміністрації президента, чатуючи, коли туди привезуть Коломойського або когось ще. Або ж постійно прориватися на закриті заходи з охороною, де всі чудово знають, хто він, і намагаються якомога болючіше штовхнути, не залишаючи синців. Тисячі людей посилали його на хер. Але він залишився вірним своїй професії. Щось подібне один час витворяла Таня Чорновіл. Сиділа шість годин під столом на ВІП-весілля, щоб під кінець вискочити і запитати якусь фігню в нареченого. Або там через паркан у зоопарк Януковича пробратися. Тому відтинати в табло – це природний ризик його специфічної спеціалізації. Інша справа, що Андрушко зробив з цього свого роду «фетиш». Як би його фірмовий стиль. На мій погляд, існує приблизно п’ятнадцять відносно чесних способів не допустити Андрушко до «тіла», не штовхаючи його в присутності камер. Мендель діяла непрофесійно. Але, повторюся, на хер послати Андрушко – це святе.

І, нарешті, по-третє: креативщики Зеленського вирішили переплюнути Володимира Володимировича, який славиться своїми тривалими прессухами. Він як би ще крутіше і, цитую ручний «Телеграм-канал» Офісу президента, «поставив новий формат спілкування з пресою».

Соррі за довгий вступ. По суті самої прес-конференції мені майже нічого сказати. Коли я пишу цей матеріал, президент четвертий годину задовольняє «шакалів» групами по десять чоловік. Він почервонів, збивається на російську мову, оскільки не вистачає запасу українського. І, думаю, починає розуміти, яку жорстку свиню йому підсунули під виглядом «виключної по своїй креативності ідеї».

Справа в тому, що 99 відсотків українських «журналістів», особливо з’явилися в останні п’ять-шість років – кінчені… Ви зрозуміли. Я це знаю точно, оскільки сам журналіст. Перші дві години спілкування: «нормандський формат», розведення сил, Коломойський, країна-агресор, «Приват-банк», майдан, полонені і далі в зворотному порядку. Потім, українські журналісти мають конченой звичкою задавати питання у формі высера. Вони ніби відчувають, що це їх зоряний час, і починають представляти себе політиками. Розумними, патріотичними і надзвичайно розумними. У кожній «десятці» обов’язково знайдуться два-три особливо «обдарованих», які вступають в дискусію, нав’язують свою точку зору.

Оскільки у більшості інтелектуальний рівень наближається до розвитку похилого самця макаки, то питання задаються довгі, плутані, суперечливі. Журналісти в темряві свого розуму намагаються намацати якусь «дороговказну зірку» і по ходу починають шкодувати, що не вивчили питання напам’ять. Вони в більшості своїй не розуміють значення уточнюючих питань, вважаючи за краще тупо повторювати.

На їх тлі американські репортери виглядають як справжні монстри. Точні формулювання, пресинг, уточнення по ходу діалогу, додавлювання об’єкта. Вони реально заганяли Зе як хлопчика з приводу «українського кейса в американських виборах». Він плутався і забував домашні заготовки.

Чесно кажучи, навіть шкода було часом Зеленського. Він явно переоцінив свої сили. Той випадок, коли один дурень може задати стільки питань, що сто мудреців не зможуть відповісти. Але він же сам поліз у цю «інформаційну діру». Раз. Два – президент знецінив себе як ньюсмейкер. Він вываливал купу як би новин. Все як би з розряду топ. Але це інформаційний передоз. Дивлюся на інформаційну стрічку «Інтерфаксу». Вона вся в червоних «лидах» (заголовки новин):

Зеленський: Я готовий до Майдану, до якого підштовхує Порошенко, але запевняю – кровопролиття не буде.

Зеленський заявив, що готовий на прямі переговори з Путіним щодо питання повернення полонених і утримуваних осіб.

В результаті наявності надлишок інформації, якийсь потік свідомості втомленого людини. Це цікаво для фахівців, але що він, зрештою, хотів сказати? Що готовий добу відповідати на запитання, в більшості своїй ідіотські? Що він «відкритий для спілкування»? Як на мене, це якась інформаційна діарея.