Коли грошей більше ніж достатньо, приходить бажання витрачати їх виключно на особисті задоволення. Чим і займалися найбагатші представники купецтва, розпилюючи фінанси на коханок, дорогу їжу, проведення світських прийомів, гру в карти. Але, незважаючи на примхи, пияцтво і гулянки, російські купці багато зробили і для вітчизняної культури, зберігши для нащадків безцінні колекції картин, рідкісні предмети мистецтва і просто важливі для історії речі.
Чим славилися російські багатії
Навіть поминки купці влаштовували з широким розмахом. Картина «Купецькі поминки», художник Фірс Журавльов./Фото: 4.bp.blogspot.com
Відмінною рисою людей, які зуміли зібрати значний капітал у дореволюційній Росії, завжди був розмах, з яким вони витрачали гроші. Навіть на повсякденну їжу йшли значні суми, не кажучи вже про випадки, коли купець вирішив «погуляти». А попиячити представники купецького стану любили, і на відміну від аристократії, предпочитавшей модну іноземну кухню, підкреслено наголошували на споконвічно російські страви. Ікра білуги, уха зі стерляді, запечені осетри, індички, відгодовані волоськими горіхами, і, звичайно ж, поросята – ось лише частина назв меню, яке подавалося в знаменитому Купецькому клубі Москви.
Про поросят варто сказати окремо: купувалися вони членами клубу у відомого в ті часи шинкаря і купця ІІ гільдії Івана Тестова. Коштувала молода свинина величезні гроші, так як за життя тварин надавався чи не вишуканий ситний корм, а їх рухливість обмежувалася спеціальною конструкцією, щоб зберегти ніжний жирок. Чималі суми витрачалася і на «банкетну» телятину, вигодувану колись незбираним молоком, а також на каплунов, пулярок і вино, яке купці винищували (щонайменше) десятками літрів, віддаючи перевагу дорогого шампанського.
Даймлер, француженка за 200 тис. і інші пристрасті фінансового туза Рябушинського
Микола Рябушинський – виходець із знаменитого в Росії купецького клану Рябушинських, був відомий як «Ніколаша», всерйоз його не сприймали, все своє майно він прожив ще до революції./Фото: avatars.mds.yandex.net
Не чуралось купецтво і плотських утіх, відвідуючи ресторани, щоб зі смаком пообідавши, порадувати себе необтяжливою зв’язком з співачкою циганського, угорського, а частіше російського хору, який розважав публіку у знаменитому «Яру». Втім, якщо ресторанні співачки влаштовували дрібних купців, то фінансові тузи I гільдії вибирали собі «штучний товар», який вимагав вельми відчутних витрат на утримання.
Так, потомствений купець-промисловець Микола Рябушинський витратив на французьку коханку Фажетт понад 200 тис. руб. за 2 місяці, оплачуючи її примхи і купуючи коштовності вартістю в десятки тисяч рублів. Для порівняння: оплата робочого за 12-годинну зміну дорівнювала 50 копійкам і вважалася високою ціною за таку працю.
Тяга до прекрасного полу була у Рябушинського основною слабкістю – піддаючись їй, він влаштовував на своїй віллі «афінські ночі», запрошуючи на них місцеву богему, що складалася з художників, письменників і популярних у Москві акторів. Постійні гулянки ледь не довели молодого гульвісу до розорення, і лише встановлена родичами опіка попередила повний фінансовий крах «удалого» купця. Втім, через кілька років Микола Павлович отримав-таки доступ до своїх коштів і з колишнім запалом почав трясти калиткою.
«Даймлеры» в Росії почали збирати в 1902 році./Фото: pbs.twimg.com
Крім природженою пристрасті до жіночому підлозі, Рябушинський славився швидкою їздою: придбавши останнє слово техніки – розкішний автомобіль «даймлер», купець встиг за короткий термін не тільки залучитись кілька разів до відповідальності за дорожні порушення, але і збити пішохода. Благо, важких травм потерпілий не отримав, але, тим не менш, лихачу довелося виплатити досить велику суму відступних, щоб зам’яти пригода.
Однак витрачав гроші ексцентричний Микола Павлович не тільки на жінок і викликають цікавість технічні новинки. В молоді роки він побував у Новій Гвінеї, звідки привіз справжні отруєні стріли, розповівши, що отримав їх від африканських аборигенів-людожерів. Пізніше він об’їздив Європу, поповнивши колекцію старовинними фарфоровими вазами з Мальорки, італійськими келихами з венеціанського скла та іншими цінними речами, які сподобалися щедрому на витрати купця.
Вчені тварини – модний тренд серед російського купецтва
Існує легенда, ніби мати Арсенія, жінка гнівлива і гостра на язик, відвідавши в грудні 1899 року тільки що побудований екзотичний будинок сина, в серцях сказала: «Раніше одна я знала, що ти дурень, а тепер вся Москва буде знати!»./Фото: avatars.mds.yandex.net
Багато багаті представники купецтва відрізнялися своєю дивакуватістю, яка часто була наслідком володіння великого капіталу. Так, гульвіса і марнотратник життя Арсеній Морозів задумав побудувати особняк, щоб вразити москвичів розкішшю і привабливістю зовнішнього вигляду будови. На питання архітектора, що віддає перевагу замовник: готику, неокласику або мавританський стиль – двоюрідний племінник знаменитого купця Сави Морозова, відповів: «Лад у всіх (стилях) – грошей вистачить!».
Новий особняк, як і його власник, зазнав чимало глузувань від досвідченої аристократичної публіки. Навіть у романі Льва Толстого «Воскресіння» будівля описано, як «дурний, непотрібний палац якогось дурного непотрібного людини». Але примхи купців ставилися не тільки до архітектурних вишукувань: бажання здаватися вдаліше і багатше, ніж є насправді, призводило до безглуздим подражательству, смешившему згодом всю Москву.
Відомий у той час випадок, коли дрібні купці вирішили перевершити мільйонера Хлудова, завів собі тигрицю – і купили в цирку «вчений» свиню. Правда, виходити з неї в світ, як це робив їх більш забезпечений побратим по стану, вони не планували: тварина вирішено було використовувати для урочистого поїдання, проведеного з широким розголосом, щоб показати не меншу «крутість». Однак трапився конфуз, який став пізніше надбанням громадськості: свинка виявилося простої неосвіченої свинею, яку продав хитрий клоун Танті під виглядом своєї талановитої «артистки».
Від диких примх до створення музеїв, або як збиралися унікальні колекції російськими багатіями
Купці заробляли мільйони і витрачали їх не тільки на себе, але і на благодійні цілі: будували храми, лікарні, випускали книги для бідних./Фото: static.tonkosti.ru
Купецьке прагнення виділитися й перевершити будь-якого виявлялося в усьому: навіть колекціонування предметів мистецтва починалося не від усвідомлення культурної цінності, а від бажання мати річ, якої немає більше ні в кого немає. Часто це супроводжувалося парі, як, наприклад, у випадку з Олексієм Бахрушиным – творцем відомого Театрального музею в Москві. Посперечавшись з двоюрідним братом, що за місяць переплюне його колекцію, яку той збирав не один рік, Бахрушин так захопився пошуком театральних рідкостей, що ця пристрасть не покидала його до кінця життя.
Історія початку колекціонування Михайла Абрамовича Морозова виглядає зовсім комічно: купивши за 2 000 франків 4 картини Гогена, купець продав їх через якийсь час і отримав відразу 26 тис. франків прибутку. Однак, прийшовши на інший день в картинну галерею і виявивши там колишню власність за ціною 50 тисяч, Михайло Абрамович без вагань купив картини назад, не поскупившись майже на подвійну переплату.
Втім, велику колекцію зібрати Морозову не вдалося – в 33 роки він помер. Тому знаменита «морозівська колекція», в тому вигляді, в якому її знають зараз, була зібрана вже його молодшим братом – Іваном Абрамовичем.
А купецька донька Віра Мухіна стала відомим скульптором і прожила складне життя.
Thanks!
Our editors are notified.