У серпні 1940-го його доставили в Освенцим. Його доля була, здавалося б, вирішена: померти в концтаборі від звірств есесівців. Проте доля приготувала цього в’язневі іншу роль – стати свідком і документалістом тих страшних подій. Син польки і німця Вільгельм Брассі увійшов в історію як фотограф Освенціма. Яке це – щоденно фіксувати на фотоплівку муки таких в’язнів, як ти? Про свої почуття з цього приводу він потім не раз розповідав…
Концтабору потрібен був фотограф
Вільгельм Брассі навчився фотографувати в фотоательє своєї тітки, розташованому в місті Катовіце. Там юнак і практикувався. Як відзначали клієнти, у нього це добре виходило: на знімках вони виходили природніми, невимушеними. Та й він спілкувався з відвідувачами дуже ввічливо.
Коли фашисти окупували південь Польщі, Вільгельму було трохи більше двадцяти. Здорові міцні хлопці були дуже потрібні німецької армії. Есесівці зажадали від Брассе, як і від деяких його співвітчизників, присягнути Гітлеру. Той навідріз відмовився. Вільгельма побили і відправили до в’язниці на кілька місяців. А коли він звільнився, твердо вирішив бігти з країни.
Вільгельма схопили при спробі перетнути польсько-угорський кордон, після чого визначили в концентраційний табір. А півроку тому в долю в’язня стався несподіваний поворот.
Йому випала роль фотографа-документаліста фашистських злочинів в Освенцімі. /Фото: auschwitz.org
В Освенцімі фашисти звернули увагу на те, що він добре володіє німецькою. Коли ж вони дізналися, що Вільгельм працював фотографом, його відправили в ідентифікаційно-криміналістичний відділ Освенціма. Брассі разом з чотирма іншими в’язнями, теж які володіли навичками фотозйомки, попросили зробити кілька фотографій. Вільгельм легко впорався із завданням, до того ж, він мав досвід роботи у фотолабораторії. Відзначивши це, фашисти прийняли рішення відрядити його до відділу криміналістики для фотозйомки надходять ув’язнених. З цього дня він став по суті штатним фотографом Освенціма.
Кожного ув’язненого належало фотографувати в трьох ракурсах: профіль (потилицю впирається в кронштейн), анфас і 3/4 (у головному уборі).
Через деякий час Брассі представили табірного лікаря-садисту Йозефа Менгеле, який особисто оглядав новоприбулих в’язнів і вибирав з них «піддослідних кроликів». Менгеле повідомив фотографу, що тепер той буде знімати ще й медичні експерименти над людьми.
Брассі фотографував досліди німецького лікаря, а також операції по стерилізації єврейських в’язнів, які проводив за наказом фашистів лікар-єврей (такий же підневільна співробітник-в’язень, як і Брассі). Як правило, в результаті таких маніпуляцій жінки вмирали. «Я знав, що вони помруть, але в момент зйомки не міг їм цього сказати», – журився багато років потому фотограф, згадуючи свою роботу.
Фото австрійського бійця Опору, укладеного Рудольфа Фримеля з дружиною і сином. Випадок унікальний: працював на адміністрацію табору в’язневі дозволили розписатися в що відноситься до табору загсі, який зазвичай видавав тільки свідоцтва про смерть. Незабаром після зйомки глава сімейства був розстріляний.
Дуже часто Вільгельму доводилося знімати і німецьких офіцерів, на рахунку яких десятки тисяч життів. Эсэсовцам потрібні були фото для документів чи просто особисті знімки, які вони відправляли додому дружинам. І кожен раз в’язень звично говорив їм: «Сядьте зручніше, розслабтеся, дивіться в камеру невимушено і згадуйте свою Батьківщину». Немов справа відбувалося в фотоательє. Цікаво, які слова він знаходив для в’язнів, яких фотографував?
Фашисти високо цінували роботу Брассі і іноді давали йому продукти та сигарети. Він не відмовлявся.
Фото офіцера СС Максиміліана Грабнера. Після війни суд встановив, що на його рахунку було не менше 25 тис. життів./Фото: AP
За весь час роботи в концентраційному таборі Брассі зробив десятки тисяч фотознімків – страхітливих, шокуючих, що не піддаються розумінню здорового людини. В’язні йшли нескінченним потоком. Кожен день Брассі робив стільки знімків, що для розбору фотографій була створена спеціальна група з ув’язнених. Вражає те, з якою прискіпливістю і з яким цинізмом садисти документували всі свої звірства. Але що при цьому відчував фотограф?
Як згадував потім Брассе, кожен раз під час фотозйомки у нього стискалося серце. Йому було одночасно і соромно перед цими до смерті наляканими людьми, і дуже шкода їх, і соромно від того, що їх чекає неминуча смерть, а він закінчить свою роботу і піде відпочивати. Але настільки ж сильним було і його почуття страху перед фашистами: послухатися їх він не смів.
Не насмілившись послухатися фашистів, Брассе, з одного боку, виявив малодушність і зрада. З іншого, його цінні знімки стали незаперечними доказами фашистських злочинів./Фото:semana.com
Міг Брассі відмовитися від цієї «посади» і чи правильно він вчинив з точки зору моралі, погодившись на таку роботу? Вибір у нього по суті був один: слухатися наказів фашистів або померти. Він вибрав перше. У підсумку – залишив історії тисячі документальних підтверджень звірячих злочинів і мучився… до кінця своїх днів.
«Кадри, які я відзняв в Освенцімі, постійно переслідують мене», – не раз зізнавався фотограф пресі після війни. Особливо важко йому було згадувати зйомку одного із знаменитих експериментів фашистів по застосуванню «Циклона-Б», у результаті якого в 11-му блоці загинуло не менше восьмисот поляків і росіян.
А ще він все ніяк не міг забути перелякане обличчя дівчинки-полячки з синцем на губі: Чеслава Квока померла незабаром після фотозйомки в результаті смертельного уколу в серці, зробленого їй табірним лікарем.
Ця фотографія Чеславы облетіла весь світ, але мало хто знає її автора.
У січні 1945-го, незадовго до звільнення Освенцима радянськими військами, адміністрація табору, передбачаючи такий результат, веліла Брассі спалити всі фотоматеріали. На свій страх і ризик він вирішив цього не робити: знищив лише малу частину знімків, інші ж зберіг.
«Я на очах німецького начальника підпалив негативи, а коли він пішов, швидко залив їх водою», – згадував Брассі через багато років.
Тепер унікальні документи, що незаперечно підтверджують всі масштаби злочинів адміністрації концтабору, зберігаються в музеї «Аушвіц-Біркенау» («Освенцим-Біркенау»).
Йому вдалося зберегти десятки тисяч фотографій, зроблених в Освенцімі.
Життя після Освенцима
В’язневі-фотографу не довелося побачити на власні очі, як наші війська звільняють в’язнів Освенціма: незадовго до цього його переправили у концтабір Маутхаузен. На той момент, коли в травні 1945-го табір звільнили американці, Брассі знаходився в крайньому ступені виснаження, лише дивом не померши від голоду.
Після війни він одружився, у нього були діти, онуки. До кінця своїх днів колишній фотограф концтабору жив у польському місті Живці.
Фотограф Освенціма неодноразово давав інтерв’ю ЗМІ, розповідаючи про свою страшну роботу в таборі. /Фото:sonntagsblatt.de, Stefan Hanke
Спочатку Брассі намагався повернутися до своєї колишньої професії, хотів робити портретні знімки, однак фотографувати більше не зміг. Брассі зізнавався, що кожен раз, коли він дивився у видошукач, перед його очима виникали картини минулого – єврейські дівчата, засуджені до болісної смерті.
Страшні кадри та особи вбитих в’язнів переслідували його до самої смерті. /Фото:AFP
Важкі спогади не залишали Вільгельма Брассі до кінця днів. Він помер у 94 роки, забравши їх з собою.
До речі, фотограф-ретушер з Бразилії знайшла свій спосіб зберегти пам’ять про жертв Освенціма. В продовження теми – Особи, дивлячись на які, стискається серце.
Текст: Анна Бєлова
Thanks!
Our editors are notified.