Поети-бунтарі і мешканки гарему: Як племінниця поета Ходасевича стала ключовою художницею революційного театру

Портрет з підписом «Ст. Ходасевич» може викликати здивування – хіба поет Владислав Ходасевич захоплювався ще й авангардної живописом? Але ні – яскраві портрети російської богеми початку XX століття з нальотом сезаннизма і кубізму належать пензлю його родички – Валентини Ходасевич.

Автопортрет.

Валентина Ходасевич з’явилася на світ у 1894 році в родині юриста Михайла Ходасевича. Знаменитому поетові Владиславу Ходасевичу вона доводилася племінницею, проте була молодшою від нього лише на вісім років, що дозволило їй увійти в коло близьких друзів дядька.

Портрет хлопчика.

Портрет поета Костянтина Ліпскерова.

Живопис Валентина вивчала в недільних класах легендарного Строгановського училища, потім відправилася в Мюнхен і Париж, де в цей час лютували художники-модерністи.

Портрет К. І. Євсєєва.

А батьківщина її зустріла сплеском авангардного мистецтва. Росли і множилися нескінченні «ізми», творчі об’єднання висували свої революційні і нігілістські маніфести, закликаючи скинути минуле мистецтво «з корабля сучасності». Відкривалися одна за одною виставки, демонструють новітні художні віяння, часом шокуючі непідготовлену публіку.

Портрет сестер Петрових.

Валентина познайомилася з О. В. Татліним. Студія Татліна стала плацдармом для її творчих експериментів. З 1912 року Валентина багаторазово брала участь у виставках «Світу мистецтва», «Союзу молоді» та «Бубнового валета», чиї ідеї виявилися особливо їй близькі.

Портрет жінки.

У 1913 році Валентина Ходасевич вийшла заміж за художника Андрія Дидерихса, який також був близький до «лівим», радикального напряму в мистецтві.

Портрети сучасників. Праворуч – портрет Максима Горького.

Разом вони поїхали в Петроград. Там Валентина до 1918 року працювала як портретистка . На її рахунку портрети всіх відомих творчих особистостей того часу – яскраві, енергійні, створені на стику кубізму, фовізму, сезаннизма і російських авангардних течій. У тому числі Валентина писала і Максима Горького, який став близьким другом їх з Андрієм сім’ї – Дидерихс став активним учасником комуни в квартирі Горького. Проте заклики революційних митців, які прагнуть вивести мистецтво із задушливих музеїв на вулиці, не могли не знайти відгуку в душі Валентини. Разом з кількома іншими майстрами вона займалася розписами в кафе «Питтореск», а після Жовтневої революції разом з чоловіком активно брала участь у створенні святкового оформлення Петрограда.

Портрети сучасників.

У 1919 році Валентина знайшла нове покликання – театр.

Театральні костюми.

Театральні костюми.

Вона прийшла в театр вже відомою художницею, творчо сформованою особистістю, і тепер її мистецтва належало знайти плоть на сцені. Багато художники в ті роки зверталися до театру – число замовлень на портрети знижувалося, колекціонери втрачали свої капітали, а театральна сфера, як і вся сфера масових заходів, навпаки, розширювалася і розвивалася. Театр був засобом і поправити своє фінансове становище, і кинути собі новий творчий виклик. Далеко не всі художники, які прийшли працювати в театр, залишалися там надовго, але для Валентини Ходасевич театр став справжнім домом.

Театральні костюми.

Театральні костюми.

Все почалося з «Дерева Перетворень» за п’єсою Гумільова, а потім Валентина міцно утвердилася в театрі Народної Комедії, ставши там, по суті, головним художником. Народна Комедія була досить незвичайним, експериментальним театром з принципово новим репертуаром і запрошеними цирковими артистами – Валентині при створенні ескізів костюма доводилося враховувати і запити публіки, яка бажала бачити щось яскраве, що радує око, і непросту роботу акторів, які виконують складніше трюки. Тут зіграла свою роль приналежність Валентини до числа художників російського авангарду – вона чудово володіла кольором, формою і композицією, вміла знаходити джерела натхнення в архаїчному та екзотичному мистецтві, переробляючи заимствуемые мотиви у власній манері.

Театральні костюми.

Театральні костюми.

Валентина створювала і декорації, віддаючи перевагу великим однотонним площинах – неба, моря, пустелі, доповнюючи їх тонкими лініями корабельних снастей або умовним зображенням будівель – не пройшло даром навчання у конструктивіста Татліна. Ходасевич ніколи не намагалася створити декорації, що імітують дійсність, прагнула до легкості, навіть сухості, мінімалізму, що давало змогу зосередити увагу глядача на акторській грі, а не багатому оздобленні сцени.

Театральна декорація.

Театральні костюми.

Стиль Ходасевич був енергійний, іронічний, наповнений оптимізмом – це як не можна краще відповідало «оновленому» мистецтва післяреволюційної Росії. Вона любила колажування, використовувала фотомонтаж, впроваджувала конструктивістські елементи… А працівниці театральних швейних цехів просто обожнювали тому, що працювати з її ескізами було просто і зручно.

Театральні костюми.

Валентина Ходасевич працювала і над новаторськими виставами, і над ексцентричними оперетами, і над класичними творами – «Ріголетто», «Отелло», «Бахчисарайський фонтан».
У 1922 році Горький запросив її в гості – півроку Валентина прожила під Берліном, створивши графічний цикл «Нічний Берлін», наповнений експресивними рухами танго і блиском келихів з шампанським. Після довгої подорожі по Європі вона знову зупинилася у Горького – цього разу в Сорренто. Вона проілюструвала і кілька його книг.

Танці на Монмартрі.

Праворуч – робота з циклу Нічний Берлін.

Ілюстрації Валентини Ходасевич.

Під час Великої вітчизняної війни Валентина Ходасевич і Андрій Дидерихс виїхали в евакуацію в Ташкент, де Андрій помер. Його здоров’я на той момент було підірвано двома арештами і тюремним ув’язненням – нетривалим завдяки втручанню впливових друзів, але…
Валентина повернулася в Ленінград в 1945 році. У 1953 році вона переїхала в Москву, де й жила до останніх днів. У 1956 році Валентина припинила свою діяльність у театрі – настав час для мемуарів. Свої численні знайомства вона описала в книзі «Портрети словами».

Ілюстрації Валентини Ходасевич.

Ілюстрації Валентини Ходасевич.

Жінки і дитина на літній прогулянці.

Валентина Ходасевич померла в 1970 році, переживши дві війни, революцію – і майже всіх, кого знала і любила. Вона оформила понад півтори сотні вистав. Її театральне вплив незаперечно, а спадщина – величезна. Одна з останніх свідків народження нового мистецтва, вона все життя слідувала принципам авангарду, і головний з них – служіння митця народові.

Недільний вечір в парку.

Текст: Софія Єгорова.