Шалена зірка Геннадія Шпаликова: Що змусило «співака 1960-х» накласти на себе руки

1 листопада – день пам’яті чудового радянського поета, «співака 1960-х», автора вірша «А я йду, крокую по Москві», сценариста і кінорежисера Геннадія Шпаликова. 45 років тому, у 1974 р. він покінчив з собою. Йому було всього 37 років – вік, фатальною для багатьох знаменитих поетів. Пізніше Шпаликова називали «найяскравішої легендою 1960-х», символом покоління епохи відлиги, а за життя він так і не зміг знайти свого місця серед людей, немов був героєм іншого століття…

Поет в молодості | Фото: 24smi.org, colta.ru
Про нього писали, що з самого дитинства його не покидало відчуття сирітства – втім, як і багатьох «дітей війни». Геннадій Шпаліков народився в 1937 р., а в 1944 р. втратив батька, військового інженера. Через 3 роки юнак вступив в Київське суворовське військове училище, і серед його однокурсників було багато дітей загиблих фронтовиків. Історії його друзів і їх сімей накладалися на особисті спогади і переживання Шпаликова, і тема військового дитинства пізніше стала однією з основних у його творчості. А сам він військовим так і не став – після того, як отримав травму коліна, комісія визнала його непридатним для подальшої служби.

Поет в молодості | Фото: 24smi.org
Він народився в сталінську епоху, а його молодість припала на пору відлиги. Шпаліков став справжнім співаком 1960-х», адже саме за його сценаріями були зняті легендарні фільми, які стали символом того покоління, – «Мені двадцять років» («Застава Ілліча») і «Я крокую по Москві». Шпаліков не тільки був автором сценарію фільмів, але і написав пісню «А я йду, крокую по Москві», яку пізніше назвали гімном шістдесятників.

Поет, сценарист, кінорежисер Геннадій Шпаліков | Фото: rg.ru
На жаль, дуже часто трапляється так, що найталановитіші поети отримують визнання тільки після своєї смерті. В якійсь мірі це відноситься і до Шпаликову, який багато в чому випереджав свій час. У народі пісні на його вірші були неймовірно популярні, але не всі його творчі ідеї знаходили розуміння і схвалення. Так сталося з першим фільмом, над сценарієм якого працював Шпаліков. Режисер Марлен Хуцієв запропонував поетові стати співавтором сценарію, коли він ще був студентом сценарного факультету Вдіку.

Марлен Хуцієв і Геннадій Шпаліков, 1963 | Фото: 24smi.org
Завдяки Шпаликову у фільмі з’явилися живі діалоги, передають непідробні почуття молоді 1960-х – головних героїв «Застави Ілліча» і ровесників поета. Фільм вийшов ліричним і світлим, але Хрущову він здався ідеологічно шкідливим: «Три хлопця і дівчина вештаються по місту і нічого не роблять. Вони показані так, що не знають, як їм жити і до чого прагнути».

Геннадій Шпаліков і Марлен Хуцієв на зйомках фільму *Застава Ілліча*, 1963 | Фото: raven-yellow.livejournal.com
А Шпаліков і сам був таким же – шукають, хто сумнівається, не знають «як жити і до чого прагнути». Він і сам часто без мети так само «шлявся по місту» з котом за пазухою. Так само поводилися і герої наступного фільму, знятого за його сценарієм, – «Я крокую по Москві». Коли Шпаліков приніс свій новий сценарій режисера Георгія Данелії, з котом за пазухою і пляшкою шампанського в авосьці, там була всього одна сцена, пізніше стала самої впізнаваною в цьому фільмі: «Так. Двоє. Вона йде по вулиці, він їде на велосипеді. Йде дощ, а вона… вона без парасольки. А він їде на велосипеді… і дістає парасолька. А вона… вона відвертається, а він… все одно їде за нею з парасолькою». Ось так пізніше і народився легендарний фільм – просто з безтурботного настрою, з однієї поетичної сцени. Напевно, Шпаліков завжди залишався в першу чергу поетом, і його сценарії, як і фільми, з них зняті, завжди були дуже ліричні. Данелія говорив: «Якщо б не поетичний погляд Геннадія Шпаликова – фільму б не було».

Кадр з фільму *Я крокую по Москві*, 1963 | Фото: raven-yellow.livejournal.com
Звичайно, цензорам це здавалося абсолютною нісенітницею і дрібничкою. Першим питанням до творцям фільму на худраді був: «А про що фільм?» Питання викликав і жанр – режисер заявив про те, що це комедія. «А чому не смішно?» Данелія не розгубився: «Тому що це лірична комедія». Так народився новий жанр радянського кінематографа.

Маріанна Вертинська, Андрон Кончаловський і Геннадій Шпаліков | Фото: colta.ru

Поет, сценарист, кінорежисер Геннадій Шпаліков | Фото: colta.ru, 24smi.org
Не бачив ні естетичної цінності, ні соціальної користі у творчості Шпаликова і Микита Хрущов. У 1963 р. він влаштував рознос творчої інтелігенції в Кремлі, і самій жорсткій критиці піддалася «Застава Ілліча». Але замість покаяння у відповідь на критичні випади Марлен Хуцієв почав відстоювати свою картину, а Шпаліков і зовсім заявив, що незабаром в країні настане час, коли кінематографісти будуть користуватися такою ж славою, як космонавти, і що він переконаний у своєму праві на помилку. Його слова потонули в гулі несхвалення.

Співак 1960-х Геннадій Шпаліков | Фото: colta.ru
Існує й інша версія цих подій. Нібито між Хрущовим і Шпаликовым тоді відбувся такий діалог:
– Ви хто?
– Сценарист «Застави Ілліча».
– Ось чим сидіти і посміхатися, поясніть, як Ви докотилися до такого маразму людського?
– Чим лаятися, краще б поплескали, у мене сьогодні донька народилася!
А самим неймовірним був фінал цього діалогу: після несподіваної зухвалості Шпаликова весь зал притих, і тут Хрущов раптом почав аплодувати – а за ним і всі присутні. Напевно, така легенда могла народитися тільки в епоху відлиги… Друг поета, кінорежисер Юлій Файт, про нього говорив: «В повітрі була надія на свободу, і ми дихали цим повітрям, а як точно зауважив Сергій Соловйов, Шпаліков це повітря створював».

Поет, сценарист, кінорежисер Геннадій Шпаліков | Фото: biographe.ru
Багато сценарії Шпаликова так і не знайшли свого втілення в кіно. Багато задуманого їм відкидалося. Багато надії не виправдалися. Єдиним фільмом, в якому він виступив не тільки як актор, але і як режисер, була картина «Довге щасливе життя». А життя самого Шпаликова не виявилась ні довгим, ні щасливою. Друга половина 1960-х рр. стала для Шпаликова періодом творчої незатребуваності. Його задуми не знаходять реалізації, внутрішні протиріччя призводять до депресії, порятунок від якої поет намагався знайти в алкоголі. Його дружина, актриса Інна Гулая, втомилася боротися з пияцтвом чоловіка, побоюючись за долю їх дочки. Розлад в родині призвів до того, що він пішов з дому. Ночувати доводилося у знайомих або на вокзалі.

Поет з дружиною | Фото: colta.ru

Поет з дружиною і донькою | Фото: 24smi.org
1 листопада 1974 р. Геннадія Шпаликова знайшли повішеним. Хтось вважав, що поета погубив диктат чиновників і розгорнулася в 1970-х боротьба з вільнодумством, хто був упевнений у тому, що він занапастив себе сам, не впоравшись з алкогольною залежністю. П. Леонідов стверджував, що наприкінці 1960-х рр. чув від Шпаликова такий монолог: «Ось я – алкоголік професійний, Віктор Некрасов теж, є ще люди, а інші професійні письменники, а найголовніший серед них – Евтуженька. В СРСР немає вибору поза вибору. Або ти п’єш, або ти подличаешь, або тебе не друкують. Четвертого не дано».

Геннадій Шпаліков | Фото: colta.ru, 24smi.org

Геннадій Шпаліков | Фото: colta.ru
Незадовго до смерті Шпаліков зізнавався: «Звичайно, я народився письменником – за покликанням, за велінням, але, як це часто буває, багато не встиг… Отже, встиг я мало. Думав інший раз добре (як і багато), але думати – не виконувати… Але кожен встигає відпущений…». Хоча пісні на вірші Шпаликова співала вся країна, перший збірник його поетичних творів і сценаріїв вийшов тільки через 5 років після смерті автора.

Поет, сценарист, кінорежисер Геннадій Шпаліков | Фото: domkino.tv

Пам’ятник знаменитим випускників Вдіку | Фото: raven-yellow.livejournal.com
Фільми, зняті за його сценаріями, давно стали класикою радянського кіно: За кадром «Я крокую по Москві».