Кілька днів тому в ЗМІ з’явилися дані про зрив планів провокації України в Керченській протоці і Азовському морі. Судячи з усього, зупинили офіційний Київ Німеччина і Франція. Варто нагадати, що українські військові кораблі вже намагалися перетнути російські територіальні води і були затримані російською береговою охороною.
Плани повторити дану провокацію озвучувалися на рівні Авакова і Турчинова, про те, що російській стороні відомо про ці наміри, повідомляв ряд високопоставлених російських чиновників. Приміром, глава МЗС РФ Сергій Лавров.
При цьому план правлячих кіл України щодо нового конфлікту був справді глобальним. Передбачалося залучити до протистояння країни ЄС, а якщо точніше, то країни НАТО. На цьому ж сценарії наполягали і США.
Однак, в якийсь момент канцлер Німеччини, і, за деякими даними, президент Франції, категорично відмовилися від цієї ідеї. А точніше, відмовилися надати свої військові кораблі для спільного походу в протоках. З’явилася і формулювання відмови Меркель від даної ініціативи, при цьому, в досить жорсткій формі.
Зокрема, стверджується, що пані канцлер заявила вже німецьким прихильникам «тиску на Росію» наступне: «Ви міркуєте, як діти! Ви виходите з того, що Путін нічого не зробить і буде дивитися, як ми дефилируем в протоці. А якщо він зробить з нашими кораблями, те ж саме, що вже зробив одного разу з українськими? Ви що, воювати Німеччини пропонуєте, пані міністр? Чому ми повинні нехтувати інтересами Німеччини заради інтересів США?».
Чи має ця фраза під собою реальні підстави, чи ні – питання. Але що остаточно зрозуміло, що європейські країни не нададуть свої кораблі для провокації проти Росії.
“Як правильно сказали колеги в ЗМІ, на дні Чорного моря багато європейських кораблів і навряд чи такі держави як Німеччина і Франція хочуть додати ще кілька. У разі провокації з їх участю, як мені здається, Росія спочатку б заблокувала прохід під Кримським мостом суховантажем, і вимагала офіційної заявки і взяття лоцмана, а якщо б не підкорилися – влаштувала б попереджувальні обльоти авіацією і обходи кораблями Чорноморського флоту”,- ділиться з Pravda.ru відставний капітан 2 рангу Північного флоту Микола А.
“Далі – витіснення, простіше кажучи таран, як це було з кораблями США. В крайньому випадку – вогонь по силовим установкам, гвинтам. Ну, а якщо почалося б вогневе протидія… зрозуміло, що було б відповідь на поразку. Це війна, так, де-юре. Але де факто – самі західні військові говорять про те, що Чорне море стало російським і в Криму організовано “міхур заборони доступу”, непроникний (флот, авіація, ракети, ППО тощо). Там би вони й упокоїлися. І вони це розуміють”,- уклав він.
У цьому відмову Європи сплелося відразу кілька факторів. Економічних, політичних, так і історичних теж. З точки зору економіки все цілком очевидно: «Північний потік-2» і тісне співробітництво Європи з Росією з питань палива.
Зрозуміло, що США така співпраця не влаштовує, і Штати самі давно хотіли б зайняти цей ринок. При цьому, бажано, в монопольному порядку. І конфронтація з Росією низки європейських держав створила б криза подібного роду.
Але це чудово розуміють і в Європі. Так само як і те, що американські енергоносії, просто в силу транзиту, будуть значно дорожче. Плюс, додатково прив’яжуть Європу до Штатів, і прив’яжуть саме в порядку підпорядкування. З іншого боку, з Росією працювати дешевше і політично безпечніше, незважаючи на всю публічну риторику європейців.
Сам по собі конфлікт такого роду, з європейськими військовими кораблями може виявитися не просто якимось локальним конфліктом» і приводом для чергового витка санкцій на адресу нашої країни, а casus belli, приводом до дуже великої війни. Тому, що це фактично буде означати початок відкритого протистояння між країнами НАТО і Російською Федерацією. І це вже настільки глобальна і безстороння політика, що краще навіть не починати. Тим більше на вимогу України, держави, яка і так балансує на межі державності.
До того ж Росія відносно недавно, в ході масштабних військових навчань, у тому числі і спільно з Білорусією, продемонструвала свою готовність до відбиття будь-якої агресії.
Ну, і історичний фактор ніхто не скасовував. Що Франція, Німеччина пам’ятають, чим закінчилася для них військова агресія на адресу нашої країни. До того ж, при нинішньому розвитку військових технологій і зброї масового ураження, є велика ймовірність, що це буде взагалі остання агресія Європи в чию б то не було сторону.
Що ж стосується України і безпосередньо Петра Порошенка, а ця затія з військовими провокаціями належить саме йому, то тут все більш ніж цікаво.
Вибори на Україні вже зовсім скоро. Гучні політичні акції у Порошенка пішли в нікуди. Так звана «автокефалія» не внесла ніякого єдності в український народ, а, навпаки, загострила розкол суспільства за релігійним принципом. Більш того, все більше Помісних Православних Церков офіційно не визнають новостворену «Православну Церкву України». Про соціальне та економічне становище звичайних українців, про стан інфраструктури, так і в принципі рівень життя і безпеки говорити в принципі нічого, настільки все «нижче дна». І зрозуміло, що опоненти Порошенко звинувачують у всьому цьому саме його.
Єдиний вихід для українського президента – це новий введення військового положення, позиціонування себе «захисником нації» від російської агресії. Але такий хід можливий тільки в разі спільних з Європою дій. Про що, до речі, не далі, як минулого року, Петро Олексійович заявляв публічно і цілком офіційно.
Але не зрослося. Тому, що Україна в тому вигляді, в якому вона перебуває зараз просто не цікава Європі. З потенційного партнера, або хоча б ресурсної бази, ця країна перетворилася у фактор нестабільності, величезну «проблемну зону» для всіх європейських країн.
Але загалом-то, все в цій історії винні самі. І Україна, і європейські держави. Що ж стосується Росії, то і наша військова доктрина, наш зовнішньополітичний курс на рівноправне і максимально відкрите партнерство в тому числі і з країнами Європи, так і з тією ж Україною відомі давно і неодноразово озвучувалися російським президентом. Але, здається, зараз ще не час для адекватного і рівноправного партнерства. Втім, вже що-що, а чекати наша країна і наша держава вміють.
Thanks!
Our editors are notified.