Видатні жінки-архітектори сучасності, які створили справжні шедеври

Споруди Оділь Декк.

Всупереч розхожій думці, що професія архітектора досі залишається суто чоловічий, жінки давно і успішно роблять кар’єру в цій сфері. Для багатьох зі словосполученням «жінка-архітектор» пов’язано лише ім’я великої Захі Хадід, однак і інші наші сучасниці оживляють футуристичними будівлями вулиці міст по всьому світу. Перед вами – історії і творення кількох з них.

Аманда Ливит

Лівітт, мабуть, найтитулованіша і значуща з нині живих жінок-архітекторів. Вона народилася в 1955 році в Уельсі, а власне архітектурне бюро відкрила в 2008 після двадцяти років співпраці з іншими британськими архітекторами. Всесвітню славу вона завоювала завдяки проекту Музею мистецтва, архітектури і технологій в Лісабоні, за який була номінована на престижну премію імені архітектора-модерніста Людвіга Міса ван дер Рое. Потім був проект для Музею Вікторії і Альберта в Лондоні, проекти реновації кількох історично значущих універмагів по всій Європі, мечеті Всесвітнього торгового центру в Абу-Дабі…

Медіа-центр на стадіоні для крикету lord’s Cricket Ground в Лондоні.

Аманду цікавлять сучасні технології, але ще більше – соціальні зміни. Вона прагне не тільки створювати фантастичні будівлі зі скла і бетону, але і пропонувати оригінальні рішення громадських просторів. Наприклад, їй належить проект багаторівневих футбольних полів в мегаполісах – у великих містах, незважаючи на гадану поширеність фітнес-центрів, далеко не всім людям виявляється доступний активний відпочинок.

Central Embassy, комплекс з готелю та торгового центру в Бангкоку.

Також Аманда попрацювала і в Росії, створивши проект реконструкції кінотеатру «Восход», якому належить перетворитися в суперсучасний розважальний центр. Творчість Аманди Ливит спонукало європейське архітектурне співтовариство і керуючі структури на обговорення містобудівних реформ, пов’язаних з екологічністю, функціональністю і доступністю міського середовища.

Музей МААТ в Лісабоні.

Кадзуе Сэдзима

Японія може похвалитися чималою кількістю видатних архітекторів, і Кадзуе Сэдзима, почала творчий шлях тридцять років тому, – одна з них. Вона була першою жінкою, що відкрила власне архітектурне бюро.

Будівля школи менеджменту та дизайну Цольферайн, Ессен, Німеччина.

Слідуючи традиціям японської філософії та архітектурної школи, Сэдзима багато уваги приділяє не тільки конструкцій, але і простору, легкості, гармонійної включеності споруди в навколишнє середовище. Проекти SANAA, виконані в співавторстві з її колишнім службовцям Рюе Нисидзавой, відрізняються вивіреним мінімалізмом і технологічністю. Колір – білий. Сэдзима каже, що прагне проектувати будівлі настільки прозорі і невагомі, що ще трохи – і вони розчиняться в повітрі. У 2011 році SANAA створили проект скляного купола з власної экосредой для Сколково.

Новий музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку.

Кадзуе Сэдзима читає лекції про архітектуру в Японському жіночому університеті, який закінчила сама, і в Університеті Кейо, вона почесний доктор Оксфорда і лауреат величезної кількості найважливіших нагород у галузі архітектури, в тому числі «архітектурної Нобелівської» – Прітцкерівської премії.

Про-музей в Нагано.

Франсіна Хаубен

Франсину Хаубен називають «другою за значимістю жінкою Нідерландів… після королеви». Вона була закохана в архітектуру з дитинства і часто згадує в інтерв’ю, як вперше побачила архітектурні моделі в Делфтському університеті – тоді вона усвідомила своє покликання. Відразу після захисту диплома вона вийшла заміж за однокурсника і відкрила разом з ним архітектурне бюро. Франсіна розривалася між будинком і роботою кілька років, поки раптово партнер не залишив її з трьома дітьми і купою незавершених проектів. Франсіна пережила дворічну депресиию, і на краю її утримала лише усвідомлення, що у неї є дар, який повинен служити людям. Зараз її архітектурне бюро Mecanoo – найуспішніше в Нідерландах і одне з найвідоміших у світі. Її девіз – «три К»: композиція, контраст, комплексність.

Бібліотека Технічного університету в Утрехті.

Франсину цікавить гармонійне вирішення конфліктів – між живою природою і технологічністю споруди, між світлом і тінню, між простором і обмеженнями… Месапоо займається безліччю проектів, їх сфера діяльності простягається від приватних будинків до ландштафтов, але всюди незмінно впізнається творчий почерк Франсины. У творчому багажі Хаубен – конусоподібна Бібліотека Технічного університету в Утрехті, немов виростає з зеленого пагорба, проект обертового будівлі для Політехнічної школи в Лозанні, найвищий хмарочос у Нідерландах, змагається з розташованої в тому ж районі Роттердама вежею Нормана Востера. На даху своєї вежі принцеса сучасної архітектури святкувала своє п’ятдесятиріччя – і свій успіх.

Вежа в Роттердамі.

Оділь Декк

Архітектор Оділь Декк – сама екстравагантна представниця професії, ікона стилю і зірка сучасного мистецтва. Її роботи зараховують до постмодернізму і демонструктивизму, але француженку-бунтарку це мало хвилює, адже її творіння, в першу чергу, відображають її думки, почуття і відчуття. Вона вигадала власний стиль – «гипернапряжение». Вона відкривала архітектурне бюро разом з коханим і однодумцем – Бенуа Корнеттом. Після першого ексцентричного проекту – адміністративного комплексу в Ренні – до них прийшла слава… і жодного замовлення. Проте закохані змогли знайти свій шлях, не зраджуючи ідеалів.

Ресторан Fantom в будівлі Паризької опери.

Вісімнадцять років тому життя Бенуа трагічно обірвалося. З тих пір Оділь проектує одна, віддаючи роботі не менше дванадцяти годин на добу. При цьому вона обожнює подорожувати і спілкуватися з молоддю – це підштовхує її творче уяву. Відпочиває вона лише в літаках. Творчий почерк Декк практично не зрозуміли співвітчизники, зате на ура прийняли у Великобританії, більш відкритою для оригінальних архітектурних рішень. На батьківщині Декк займається викладанням, щоб підготувати покоління більш сміливих та завзятих молодих фахівців.

Внутрішній простір Музею сучасного мистецтва MACRO в Римі.

Оділь не тільки як архітектор, але і промисловий дизайнер. Вона створює комплекти меблів, посуд і світильники для своїх проектів і як самостійні колекції – такі ж пластичні, дивні і інопланетні.

Текст: Софія Єгорова.