Дмитро Харатьян і Борислав Брондуков у фільмі *Зелений фургон*, 1983 | Фото: e-news.su
У 1980-х рр. фільм «Зелений фургон» з Дмитром Харатьяном та Олександром Соловйовим у головних ролях користувався неймовірною популярністю. Однак історія, яка залишилася за кадром, була ще більш цікавою і захоплюючою, ніж сюжет фільму, адже прототипами головних героїв був автор повісті «Зелений фургон» Олександр Козачинський та його друг – співавтор «Дванадцяти стільців» і «Золотого теляти» Євген Петров. Хто з них в молодості опинився по ту сторону закону – далі в огляді.
Кадр з фільму *Зелений фургон*, 1983 | Фото: e-news.su
«Зелений фургон» – єдина повість Олександра Козачинського. Сюжет не був вигаданим – в його основу лягли факти біографії автора і його друга дитинства – Євгенія Катаєва (в майбутньому він візьме псевдонім Петров, щоб його не плутали зі старшим братом, письменником Валентином Катаевым). У 1930-х рр. цей твір користувався величезною популярністю і пізніше було двічі екранізовано – в 1959 і в 1983 рр. А в даний час Дмитро Харатьян знімається в продовженні гучного фільму.
Дмитро Харатьян і Борислав Брондуков у фільмі *Зелений фургон*, 1983 | Фото: domkino.tv
Широкій публіці ім’я Олександра Козачинського навряд чи відомо – він не встиг реалізувати всі свої літературні задуми і пішов з життя на порозі 40-річчя. А ось його друга Євгена Петрова знав весь Союз – разом з Іллею Ільфом вони стали творцями легендарного Остапа Бендера. Козачинський народився в Москві, але після того, як у його батька виявили туберкульоз, сім’я переїхала в місто з більш сприятливим кліматом – Одесу. Там доля звела його з Євгеном Петровим – вони вчилися в одній гімназії, сиділи за однією партою і подружилися.
Євген Катаєв (Петров) та Олександр Козачинський | Фото: domkino.tv
Після 7-го класу Козачинскому довелося піти з гімназії – після смерті батька сім’я бідувала, і хлопчик влаштувався на службу вартовим, щоб допомогти матері. Вчителі гімназії засмучувалися з цього приводу – він був одним з найталановитіших учнів і подавав великі надії. Педагоги ще тоді звернули увагу на його творчі здібності, в першу чергу літературні.
Євген Катаєв (Петров) | Фото: dailyculture.ru
Після революції і Громадянської війни доля розвела друзів. Після приходу до Одеси більшовиків Козачинський влаштувався працювати в карний розшук, а з-за його нестриманість у нього часто траплялися конфлікти з товаришами по службі. Одного разу на нього навіть сфабрикували справу про перевищення службових повноважень. Сам він пізніше пояснював це так: «Я був легкомыслен і сміливий, і якщо був у чомусь винен, то тільки в своїй молодості». І тоді Козачинський вирішив шукати справедливість по ту сторону закону.
Автор повісті *Зелений фургон* і прототип Красеня Олександр Козачинський. Москва, 1932 | Фото: odessa-memory.info
Разом з напарником, якого він колись врятував від в’язниці, вони викрали фургон зерна, привезений в якості хабара начальнику відділу міліції. Цей фургон був зеленого кольору – так пізніше і народилася назва повісті. Козачинський сколотив банду з колишніх білогвардійських офіцерів і кримінальників і став здійснювати нальоти. Бандити ховалися в селі, де їм дуже симпатизували місцеві жителі, особливо жінки – Козачинський був справжнім красенем і користувався великою популярністю у протилежної статі.
Кадр з фільму *Зелений фургон*, 1983 | Фото: domkino.tv
Дмитро Харатьян в ролі Володі Патрикеева | Фото: snob.ru
Під час одного з нальотів бандити викрали табун коней, залишивши на місці злочину іронічний «акт»: «Ми, комісія по розгрому частин 51-ї дивізії, постановили: всіх хороших коней, де тільки останні відшукаються, вилучити та копії актів залишити для червоноармійській сволоти». На банду давно велася полювання, і під час спроби продати коней на ринку міліція влаштувала облаву. За Козачинским погнався співробітник кримінального розшуку, і бандит ледь не застрелив, як раптом впізнав у ньому свого друга дитинства – Євгенія Петрова. Стріляти в нього він не став і здався в руки правосуддя.
Дмитро Харатьян в ролі Володі Патрикеева | Фото: kino-teatr.ru
Козачинського судили напередодні його 20-річчя і засудили до смертної кари. Але Петров домігся перегляду справи і пом’якшення вироку. Правда, після цього йому самому довелося піти з карного розшуку. За іншою версією, Петров не мав відношення ні до затримання, ні до звільнення одного, а ця романтична легенда народилася пізніше, після виходу повісті. Як би те ні було, у 1923 р. Козачинський був звільнений за амністією. Петров на той момент поїхав до Москви, до старшого брата, письменнику Валентину Катаєву, і влаштувався спочатку в журнал «Червоний перець», а потім – в газету «Гудок». Звільнився з в’язниці Козачинського він запросив туди ж, влаштувавши його репортером.
Олександр Соловйов в ролі Красеня | Фото: kino-teatr.ru
І ось тоді нарешті літературний талант Олександра Козачинського зміг реалізуватися повною мірою. У «Гудку» Петров познайомився з Іллею Ільфом, і в 1928 р. вони опублікували своє перше спільне твір – роман «Дванадцять стільців». Петров наполягав на тому, щоб їх приклад наслідував і його друг, який на той момент вже став провідним журналістом газети «Экономическая жизнь», але у власному літературному таланті все ще сумнівався. Петров був упевнений в тому, що історія їх життя в післяреволюційній Одесі – готовий сюжет для книги, і йому нарешті вдалося переконати Козачинського. У 1938 р. повість «Зелений фургон» була опублікована. Так Петров став прототипом Володі Патрикеева, а сам Козачинський – прототипом конокрада на прізвисько Красунчик.
Прототипи головних героїв повісті *Зелений фургон* Євген Катаєв (Петров) та Олександр Козачинський | Фото: e-news.su, izbrannoe.com
Успіх повісті у читачів був просто приголомшливим – в перші 5 років вона перевидавалася тричі, і у Козачинського з’явилися нові літературні задуми. Однак здійснити їх він так і не встиг – крім повісті, він опублікував лише кілька оповідань. Почалася Велика Вітчизняна війна, і друзі пішли з життя один за іншим: в 1942 р. літак, на якому знаходився військовий кореспондент Євген Петров, був збитий німецьким винищувачем, а в 1943 р. за спадкової хвороби помер Олександр Козачинський.
Кадр з фільму *Зелений фургон*, 1983 | Фото: domkino.tv
Перша кіноверсія повісті Козачинського вийшла в 1959 р., але її зараз вже мало хто згадає. У 1980 р. Володимир Висоцький планував зайнятися екранізацією нової версії «Зеленого фургона» – раніше він вже брав участь у радіовиставі з цієї повісті. Вже був готовий і затверджений сценарій, але передчасна смерть Висоцького завадила його режисерському кинодебюту. Правда, його друзі стверджують, що він спочатку сумнівався в тому, що йому дадуть здійснити цей задум, і сам відмовився від зйомок: «Все одно не дозволять зняти, як хочеться, – значить, не варто зв’язуватися».
Кадр з фільму *Зелений фургон*, 1983 | Фото: e-news.su
Дмитро Харатьян в ролі Володі Патрикеева | Фото: kino-teatr.ru
Режисер Олександр Павловський не хотів братися за цей сценарій після Висоцького – побоювався неминучих порівнянь, але його все ж переконали взятися за цей проект. От тільки знайти актора, схожого на описаного в повісті співробітника карного розшуку Володю Патрикеева, довгий час не вдавалося. «І тут раптом я згадав, що у фільмі Володі Меньшова «Розіграш» грав симпатичний білявий хлопчисько. Мені якраз такий і потрібен був, адже волосся у хлопчиків, які живуть на півдні, біля моря, за літо, як правило, вигорають. Загалом, дзвоню Володі, питаю: «Хто це в тебе знімався?» – «Дмитро Харатьян. Хороший хлопчина, тільки він зовсім молодий, поки ще мало що вміє». – «Так мені якраз такий і потрібен», – розповідав режисер. Так Дмитро Харатьян отримав роль, яка стала його візитною карткою і путівкою у велике кіно.
Кадр з фільму *Зелений фургон*, 1983 | Фото: domkino.tv
Олександр Соловйов в ролі Красеня | Фото: kino-teatr.ru
А ось доля його партнера по знімальному майданчику, який виконав роль бандита Красеня, склалася трагічно: Що стало причиною передчасної загибелі Олександра Соловйова.
Thanks!
Our editors are notified.